Якось я був змушений просити допомоги у своєї колишньої дружини. Я знав коли вона буде дома та коли її чоловік буде на роботі. Тоді я прийшов до неї додому. Мені нічого не залишалося, як звернутися до неї.

Річ у тім, що жити мені залишилось недовго. Від високого та вродливого чоловіка, яким як колись був, не залишилося й сліду. Тепер за мною уже не бігають жінки.

Саме через мою популярність серед жіночої статі ми з Мариною тоді розлучились.

Тепер я стою на порозі будинку моєї колишньої дружини, тримаючи за руку свого сина. Марина відчинила двері та здивовано поглянула на мене.

– Можна зайти? Питання дуже серйозне, – сказав я.

Ми зайшли на кухню, Марина поставила чайника, а Арсенчику дала печиво. Вдома у Марини завжди багато чого смачного, вона любить готувати.

Свою розповідь я почав здалеку. Після нашого розлучення я познайомився з яскравою та красивою жінкою Веронікою. У нас буде дуже пристрасний роман. Я вважав, що ця жінка щира мене кохає. Як згодом з’ясувалося, вона зустрічалася зі мною лише заради грошей. Після того, як ми одружилися, Вероніка завагітніла та у нас народився Арсенчик.

Вероніка ним зовсім не займалася, коли хлопчику було лише пів року, вона нас покинула. Марина не могла повірити в те, що чує. Бувало так, що чоловіки кидали жінок з дітьми, але щоб жінки кидали чоловіків, таке трапляються дуже рідко.

Після того, як Вероніка пішла, я отримав від неї повідомлення. Вона писала про те, що зустріла молодшого та багатшого чоловіка і що буде справедливо, якщо вона піде зараз, а не тоді, коли Арсенчик до неї звикне.

Я тоді був дуже гордий та самовпевнений та вирішив, що дуже швидко знайду їй заміну. Через два тижні після того, як Вероніка пішла, я почав стосунки з іншою жінкою. Після того, як моя нова кохана дізналася, що у мене є дитина, покинула мене.

Лише мама мені допомагала. Її на довго не вистачило та через пів року мами не стало. Я дуже негативно сприйняв цю ситуацію, у мене з’явилися проблеми зі здоров’ям. Мене мучили постійні мігрені, крім того далося взнаки моє неправильне харчування.

Після того, як я пройшов з обстеження, лікарі діагностували у мене рак шлунку.

– Я прийшов до тебе, щоб просити тебе взяти опіку над моїм сином. Мені залишилося зовсім небагато жити. У нього більше нікого немає. Я розумію, що ти на мене ображена, проте мені більше немає до кого звернутися. Я не хочу, щоб він залишився в цьому світі сам, – сказав я ледь не плачучи.

– То я повинна взяти Арсенчика до себе, правильно я зрозуміла? – запитала Марина. – Як ти собі це уявляєш? Це робиться не за один день, потрібно зібрати всі необхідні документи.

– Мій колишній однокласник нам допоможе, – сказав я.

Марина була розгублена та не могла дати однозначної відповіді прямо зараз. Колишня дружина сказала, що вона має порадитися з чоловіком та дасть відповідь згодом.

Ми з Арсеном пішли додому. У мене була мало надій на те, що Марина погодиться, проте, коли на моєму порозі з’явилася Марина з чоловіком, я був приємно вражений.

Микола, чоловік Марини, розповів, що він сам з дитячого будинку. Коли йому було сім років, його встановили. Чоловік розповідав про усі жахи перебування в дитячому будинку, як йому було образливо та боляче та як він відчував себе непотрібним.

Документи оформили доволі швидко. Я був спокійний знаючи, що син потрапив в хороші руки. Тепер можна і залишити цей світ. Надіюсь, у сина все складеться добре та я вдячний колишній дружині за її людяність.

КІНЕЦЬ.