Я вже на пенсії. Багато хто з моїх однолітків вважає, що в такому віці не можна починати особисті стосунки. Я з ними не згодна та не збиралася доживати віку одна.

Вирішила, що готова розпочати стосунки з чоловіком. Мого чоловіка Тараса не стало 10 років тому та увесь цей час я займалася дітьми.

Зараз у них уже свої сім’ї, то ж я маю можливість пожити для себе.

На той момент я проживала у двокімнатній квартирі.

Мої знайомі сміялися наді мною, коли я говорила про свій намір знайти чоловіка. Вони казали, що це для молодих, а я вже повинна поводити себе відповідно до свого віку. “От вони хай живуть так, як їм заманеться, а в мене власне життя” – подумала я.

Якось на зустрічі друзів я познайомилася з цікавим чоловіком мого віку. Богдан виглядав інтелігентно, з ним було дуже цікаво спілкуватися. Ми почали зустрічатися, у нас виявилось багато спільних інтересів.

На вихідних ми ходили в театр, в кіно та на виставки. На той момент Богдан проживав разом із дітьми та я запропонувала йому приїхати до мене.

Ми прожили разом місяць і то я зараз не розумію як довго я так витримала. У нас зовсім різні погляди на побут. Я не вважаю себе занудою, проте люблю чистоту, а Богдан залишав після себе сміття скрізь, де він знаходиться. Через деякий час я просто не впізнала свій дім. Він був схожий на кімнату в гуртожитку. Богдан навіть посуд після себе не мив.

Коли я намагалася з ним поговорити, чоловік сказав, що уже в похилому віці та не має сили прибирати за собою. Я вирішила, що мій час та нерви для мене важливіші, тож вирішила попросити Богдана з’їхати.

Ми розійшлися та я не знаю чи зможу після цього досвіду повірити в те, що у мене ще з кимось будуть стосунки.

КІНЕЦЬ.