Раніше я не вірив у віщі сни, проте сталася така подія, після якої я у них повірив.

Якось мені приснилася покійна бабуся. Цей сон був на скільки реальний. Бабуся Надя казала, що їй дуже важко. Найбільше вона переживала за будинок у селі. Не хотілося б, щоб він залишиться порожнім.

Після того я відразу прокинувся. Розбудив свою дружину та попросив поїхати зі мною в село. Тоді був вихідний, мені просто було необхідно заїхати по дорозі в церкву та поставити свічку за упокій бабусі. Після того ми заїхали на цвинтар, прибрали на могилі бабусі та поклали свіжі квіти.

Закінчивши всі справи, ми поїхали подивитися в якому стані зараз знаходиться будинок, де жила бабуся.

Яким же було наше здивування, коли ми побачили, що в цьому будинку хтось живе. Після того, як бабусі не стало, будинок просто стояв без діла.

А зараз там було прибрано на подвір’ї. Складалося враження, що там хтось живе.

Здивовано поглянути один на одного, ми з дружиною підійшли ближче. З будинку вийшла молода жінка з малою дитиною:

– Доброго дня, я можу вам чимось допомогти? – запитала жінка.

– Взагалі-то це мій будинок. Я хотів його оглянути, – сказав я.

– Тобто ви господарі цього будинку? Будь ласка, заходьте. Зараз я вам усе пояснюю.

Жінка опустила очі. Коли ми зайшли в будинок, то побачили, що там чисто і речі бабусині залишилися лежати так, як і раніше.

Катерина запросила на авто столу, зробила чаю та поставила на стіл тарілку з печивом.

– Мене звати Катерина. Це моя донька Софійка. Пробачте нам, будь ласка, що ми поселилися сюди без дозволу. Просто мені не було куди йти. Я сама виховувалася в дитячому будинку, батько Софійки нас покинув пісня народження дівчинки. До того ми проживали на його квартирі. Подруга розповіла, що у вашому селі є багато закинутих будинків.

Тож ми вирішила пожити тут, поки Софійка не зможе піти в садочок. Тоді вже я зможу влаштуватися на роботу. Тоді у мене будуть кошти на те, щоб винаймати житло. Не виганяйте нас, будь ласка, нам нікуди йти. Ми поживемо тут ще десь рік, а потім вже влаштуємося в місті.

Я був просто шокований від цієї історії, мені було шкода жінку з дитиною, я дозволив, щоб Катерина з Софійкою жили в будинку бабусі скільки їм буде потрібно.

Жінка здалася мені порядною та спокійною. Тим більше, що вона не викинула речей бабусі.

– Ми ще город посадили, – продовжила Катерина, – та я попідв’язувала дерева в садочку. Попросили в сусіда козу. Софійка дуже любить молоко. Бажаєте спробувати?

Я радий, що будинок не залишився без нагляду.

Потім Софійка підросла і ми з дружиною допомогли Катерині влаштуватися на роботу. Вони переїхали до міста. Ми досі підтримуємо зв’язок, наші нові знайомі зізнаються, що її було дуже добре жити в будинку бабусі.

КІНЕЦЬ.