Я не отримав батьківської любові та піклування ще з дитинства. Моя мама була одружена, прожила з татом шість років у шлюбі, перш ніж народити мене. Після моєї появи на світ, папа часто зникав й пізно повертався додому. Жодної участі в моєму вихованні він не брав. Коли ж мама почала висловлювати йому свої претензії, він зізнався, що має іншу сім’ю.

Такої образити не могла забутися жіноча гординя, тому батьки розлучилися. Жити в місті з цим чоловіком ненька не мала ніякого бажання, тому взяла мене, наші невеличкі пожитки, й ми переїхали жити до бабусі в інше місто.

З дитинства я пізнав усі труднощі дорослого життя. Бабуся була на пенсії, мама знайшла роботу прибиральниці, але її зарплатні не вистачало навіть на продукти. Декілька років підряд я носив один і той же одяг, не купував нового взуття, хоч і зі старого давно виріс. Бували такі дні, коли ми не мали чого поїсти. Тож працювати я почав з 12 років. Знаходив якийсь підробіток й приносив додому хоч якусь копійку.

Звісно з навчанням у мене були серйозні проблеми. Через пропуски уроків маму часто викликали до директора. Та не могла ж вона зізнатися, що я працюю, тоді б за неї взялися соціальні служби. Тому ненька виправдовувалася й обіцяла, що я більше не пропускатиму.

Після школи я не мав наміру кудись вступати. По-перше, сам би я не потягнув, а, по-друге, ні у мами, ні у бабусі не було грошей, щоб платити за моє навчання. Тоді у моєму житті з’явилася рідня про яку я навіть не здогадувався.

Бабуся та дідусь по татовій лінії знайшли мене через якихось знайомих. Вони запропонували мені свою допомогу. Дід мав зв’язки у столичному університеті, тож мене прийняли на навчання. Жити дозволили в себе, обіцяли, що допомагатимуть усім, чим потрібно. Мама сказала не втрачати свого шансу й погоджуватися. Тому я так і зробив.

Батьки тата мали власну трикімнатну квартиру у центрі міста. Люди вони були не бідні. Бабуся розповіла, що з батьком вони не спілкуються після того, як він покинув мене з мамою. Вони довгий час намагалися наc відшукати, але змогли це зробити тільки тепер.

Моє життя кардинально змінилося. На заміну старому одягу мені купили новий. Свої черевики я не знайшов, натомість у коробках лежало декілька пар нового взуття мого розміру. Так незвично було взувати їх не згинаючи при цьому пальці. Я мав власну кімнату, яку не потрібно ділити з мамою. У холодильнику завжди було щось смачненьке, на плиті парували бабусині страви й вона кожного дня радувала мене ароматною випічкою. Я почав набирати вагу й став виглядати набагато краще.

В університеті теж справи йшли добре. Дід найняв мені репетиторів з тих предметів, в яких я відставав. Я швидко наздогнав програму й викладачі часто мене хвалили. Дід та баба не могли натішитися моїми успіхами, а мені було приємно їх радувати.

Наші стосунки змінилися в гіршу сторону, коли я розповів про свою дівчину. Ми тільки-но почали зустрічатися, Марина мені дуже подобалася. Та коли про це дізналися рідні одразу наказали розірвати наші стосунки. Жодного разу не зустрівшись із нею, бабка зробила висновок, що дівчині потрібна лише квартира, яку я успадкую від них. Марина навіть не знала про те, що я єдиний спадкоємець, але бабуся була надто категоричною.

Коли я відмовився покидати Марину, мене поставили перед фактом. Або я і далі живу у цій квартирі на всьому готовому й свого часу успадковую її, але без Марини, або вони більше не хочуть мене бачити. Тоді мені доведеться знайти собі окреме житло, з’їхати від них й більше не розраховувати на допомогу. Проте так я можу зберегти свої стосунки.

Звісно я кохав дівчину й не хотів робити жодного вибору, але без допомоги дідуся й бабусі мені доведеться повернутися у ту яму з якої я так довго виповзав. Що тепер робити, не знаю.

КІНЕЦЬ.