Коли я відразу після вступу до університету виявила бажання жити з дідом, мої батьки були тільки раді цьому. Тому що у батьківській квартирі нас мешкало шестеро людей. Ну а у дідуся з бабусею ми в дитинстві часто залишалися.

Від мого переїзду виграють усі: по-перше, місця трохи побільшало, по-друге, дідусь буде під наглядом. Прибратися, приготувати, простежити, щоб він не забув випити ліkи.

Батько доnоміг мені з переїздом. Дід, на мою думку, теж був радий моєму переїзду. Навіть приготував святковий обід.

Дід мав двокімнатну квартиру. В одній, дальній спить він, в іншій, прохідний, я. Але через місяць спільного з дідом життя, я стала помічати деякі дивацтва за ним. Спершу я не могла знайти дещо зі своїх речей.

Повертаюся, а їх на місці нема. Знаходила їх у діда у кімнаті. Іншою дивністю було те, що дід не дозволяв мені готувати.

Пояснював це тим, що бабуся була kатеrорuчно проти, щоби хтось сторонній господарював у неї на кухні. Тож готував сам. А ще він був проти їжі з кафе. Якщо мені хотілося піци, то я мала приносити і їсти його потай.

Інакше він міг би викинути. Але те, що сталося позавчора, неабияк налякало мене. Я казала, що сплю у прохідній кімнаті. Тобто щоб вночі пройти в туалет, дід мав пройти через мою спальню. І ось я прокидаюся, а дід стоїть наді мною і уважно дивиться.

Він не відразу помітив, що я прокинулася і теж дивлюся на нього. У мене, навіть зараз, волосся стає дибки, коли згадую ту ніч. Переїхати назад до батьків мені якось со ромно. Вони тільки зітхнули вільно, коли я перебралася до діда.

Жити їм стало просторіше. Ось тепер думаю, як знайти роботу і/або з подругою на пару зняти квартиру. Із дідом в одній квартирі жити страաно.

КІНЕЦЬ.