Мого сусіда звуть Денис. Так склалось, що він виріс у дитячому будинку, попри те, що мав батька. Коли хлопчик був маленьким, то втратив матір. А батько, мабуть, вирішив, що діти йому не потрібні і відвіз сина до сиротинця. Обґрунтував це тим, що сам просто не зможе впоратись.

Коли про це дізналась бабуся, то мало свідомість не втратила. Відразу пішла забирати внука до себе. Сама вона була доволі інтелігентною жіночкою, тому і Дениска навчала лише всього хорошого та доброго.

Та і сам хлопець старався довести всім, що він слухняна дитина. Навіть у школі старався гарно вчитись та здобувати хороші відмітки. Тож потім зміг вступити до університету на державну форму навчання, а згодом і знайти престижну роботу.

Коли Денису стукнуло двадцять чотири, то він одружився. На той час уже назбирав кругленьку суму. Тож з дружиною переїхали у власну квартиру.

Якось одного ранку хтось задзвонив у двері. Сім’я нікого не чекала, тому була здивована. Аж надто Софія була здивована, коли у дверях побачила незнайомця.

– Добрий день. А вам чого?  – запитала вона.

Чоловік відповів:

– Я хочу побачити свого сина.

– Якого сина? В мого чоловіка немає тата.

– Можна мені все ж таки почекати на Дениса?

Софія сама не знала чому, але впустила чоловіка. Відразу поставила чайник за запропонувала чогось випити гарячого.

Коли Денис повернуся в роботи, то аж ніяк не второпав, хто сидить на його канапі.

– Я – твій тато, – розгублено почав розмову чоловік.

– Тато? У мене немає тата. Все життя мене виховувала бабуся, але її вже немає в живих, тому і рідні більше у мене немає.

– Але ти маєш мені допомагати, я привів тебе на світ.

– А ти мені чим допомагав всі ці роки? Як опікувався і турбувався?

– Я подам до суду і вони змусять тебе платити.

– Іди подавай. І бажано якнайшвидше.

Денис бігом зачинив двері та спокійним тоном сказав коханій, аби гріла вечерю.

– Добре, що пішов. Бо ще б трохи і мої кулаки зачесались би.

Після цього випадку чоловіки не бачились і не спілкувались. Напевно, у старого навіть грошей на обіцяний суд не вистачило. Бо якби вони були, то йому б совість дозволила судитись із сином, якого колись викинув, як непотрібну річ.

КІНЕЦЬ.