Коли навчався в школі, у моєї мами була дуже відповідальна робота. Вона рідко знаходила на мене час. Зазвичай я робив сам уроки, відповідав за свої оцінки теж сам. Її ніколи не було на батьківських зборах та й в пріоритеті у неї був мій батько.

Коли я закінчив університет, я познайомився з Аліною. Невдовзі ми почали зустрічатися та потім одружились. Зараз у нас підростає маленький синочок.

Після того, як мама вийшла на пенсію, часу у неї з’явилося більше, та вона почала приділяти мені увагу. Мені вже, чесно кажучи, не до неї.

Я теж зараз займаю дуже відповідальну посаду, займаюся вихованням свого сина та ми з дружиною нещодавно придбали дачу, тож роботи вистачає.

Мені була потрібна увага мами тоді, коли я ще був дитиною. Зараз ця увага мені не настільки важлива. Проте мама наче згадала про свої материнські обов’язки. Це було не настільки відчутно, поки ще батько був живий.

Після того, як його не стало, вся увага переключилася на мене. Мама почала вимагати, щоб я щовечора до неї дзвонив. Інколи я просив її посидіти з моїм сином на що мама відповідала, що вже немає такого здоров’я, казала що ми можемо просто приїжджати до неї в гості. Проте в пріоритеті були телефонні дзвінки щовечора в один і той же час.

Мені було незручно розмовляти з мамою так довго і часто. Оскільки ми з нею давно уже не були близькі. Тим більше що нитка спілкування між нами була втрачена ще в мої шкільні роки. Я ще й досі пам’ятаю її байдужість і це впливає на моє відношення до мами.

Спочатку я дотримувався наших домовленостей. Мені було дуже важко підібрати теми для розмови, тож спілкування наше тривало 5 хвилин максимум. Інколи траплялися таке що я забув їй подзвонити. На той момент, можливо, я готувався до презентації.

Бувало, що я відпочивав після того як працював на дачі та мені було не до дзвінків до мами. Наступного дня я їй телефонував в призначений час та по голосу відчувалося, що мама дуже сильно на мене ображена. Вона мені так і сказала, що у мене немає на неї часу, тож краще взагалі до неї не телефонувати.

Усі наші телефонні розмови закінчилися її претензіями. У мене не було що на це відповісти, тож я просто клав слухавку.

Після однієї з таких розмов мама так розхвилювалася, що потрапила до лікарні. Коли я прийшов її провідати в той час в палаті була медсестра. Мама почала скаржитися їй на мою поведінку. Медсестра виявилась мудрішою за нас обох та сказала, що любов до батьків вимірюється не лише у дзвінках. Додала, що в наш час молоді люди мають дуже багато страв та не завжди можуть зателефонувати до батьків.

Не знаю чи це подіяло на мою маму, та з того часу вона стала наче спокійнішою.

КІНЕЦЬ.