— Навіщо тобі ці городи, продавай будинок і переїжджай до нас, – вмовляла Соня свою маму. Любов Василівна подумала і погодилася. Жінка виставила на продаж будинок, швидко знайшовся покупець і купив його. Минув тиждень, а Любов Василівна все не приїжджала до дочки.

— Мамо, ти до нас їдеш, або у тебе щось сталося? — схвилювалася Соня. — Вибач, але я не приїду! — раптом сказала Люба. Соня не розуміла, що відбувається. Люба мріяла, що їх заміський будинок стане сімейним гніздечком. Вони з чоловіком все життя в місті жили, але завжди мріяли про великий будинок на свіжому повітрі. Коли народився онук, Люба марила, що коли-небудь вони всі переїдуть за місто і заживуть дружно і щасливо.

Тільки її мріям не судилося було збутися. Три роки тому чоловік завів kоханку молодше на десять років. Прийшов якось і заявив: — Я з тобою себе старим відчуваю. Я йду від тебе, Люба. Це сильно підкосило жінку. Вона звикла, що вони з чоловіком все разом роблять. Як старим?

Адже вони завжди такий активний спосіб життя вели. Раз на тиждень влітку і навесні на пікнік вибиралися, на велосипедах каталися, на риболовлю ходили. Після розлу чення чоловік взяв тільки машину, а будинок залишив Любі. Квартира в місті їй належала, адже дісталася від матері. У той же час чоловікові дочки запропонували хорошу посаду в столиці, і вони переїхали. Люба залишилася зовсім одна.

Її перестав радувати будинок, який вона так старанно облаштовувала. Все було не в радість. — Мам, ти продай будинок і переїжджай до нас. Навіщо тобі там одній сидіти? — вмовляла Соня щоразу, коли вони зідзвонювалися. Втомившись від самотності, Люба, врешті-решт, погодилася.

Сумно їй було розлучатися з мрією, але робити було нічого. На оголошення про продаж швидко відгукнулися. Молодий чоловік оформив документи швидко, з важким серцем підписувала Люба документи. Коли вона вже збирала речі, щоб до доньки поїхати, раптово Ігор подзвонив. — Любов Василівна, виба чте, Вас Ігор тур бує. У нас з документами невеликі проблеми, не могли б ви приїхати?

Тут ще ви здається нам забули ключі від сараю залишити. Люба схаменулася і вирушила в село, щоб з усім цим розібратися. Ігор був не один. — Познайомтеся, це мій батько, Віктор Петрович. Поки Люба допомагала їм сарай відкрити і з документами розбиралася, то розговорилася з Віктором.

Він виявився дуже приємним чоловіком. Виявилося, що син купив будинок для нього, втративши дружину, він давно мріяв про життя на свіжому повітрі. Від будинку був у захваті. Любов йому теж сподобалася, і він запросив її відзначити разом новосілля, адже син повинен був скоро виїхати. Так Люба залишилася на вечір, потім і на ніч, а потім назовсім.

КІНЕЦЬ.