Подруга моя Олена розлучається зі своїм чоловіком, після п’ятнадцяти років шлюбу, які вони прожили разом, здавалося б міцного, шлюбу! Двоє дітей їх залишаються, відповідно, з нею. Чоловіка її я знаю досить непогано, нормальна, адекватна людина, саме такої думки я й була про нього всі ці роки, які знала їх сім’ю.

Ми з ними навіть якось відпочивати їздили. І ось він розлучається і залишає дружину буквально без нічого. Гроші їх загальні сховав, майно ще заздалегідь якимось хитрим чином переписав щось на свою маму, щось на фірму, загальну їх двокімнатну квартиру ділить навпіл – в результаті це все, на що вона може претендувати зараз. Ну що вона на половину двокімнатної квартири купить? – якось мені знайома Валентина стала розповідати, як їй шкода щиро подругу свою.

– Ну, деякі люди цілком правдиво так і кажуть – чоловік пізнається під час розлучення, і я тепер добре зрозуміла значення цих слів.

– Не знаю, у мене таке в голові не вкладається. Але справа навіть не в тому. Я на днях своєму чоловікові кажу, уявляєш, що Дмитро, чоловік Олени витворяє? А він мені – а що він таке витворяє? Правильно чоловік робить, забирає свою власність, нажите важкою працею своєю.

Не буде ж він їй свої пів квартири дарувати просто так своїй дружині, з якою вони тепер, по суті, зовсім люди чужі. Я кажу – ну почекай, вона з дітьми все-таки – це троє людей, а він один, дорослий чоловік. Йому, напевно, простіше буде заробити з нуля. А мій чоловік – а чому він повинен заробляти щось з нуля, коли можна не з нуля, а з якогось старту?

У самої Валентини теж двоє дітей з чоловіком, і в шлюбі вони з юності – 14 років вже минуло, як вони одружилися.

Живуть вони разом у дошлюбній трикімнатній квартирі її чоловіка Сергія свого часу віддану йому його батьками. Є ще одна квартира, однокімнатна, за яку подружжя виплачує кредит вже чимало років.

– Однокімнатну квартиру цю ми з Сергієм брали для дітей! – розповідає Валентина. – Розсудили, що нам батьки допомогли свого часу з житлом, і ми дітям допоможемо своїм також. Потихеньку, без великих старань та навантажень, житло візьмемо найпростіше – на старт для них вистачить, а якщо захочуть більше, це нехай вже самі.

Часу до того, як квартири знадобляться синам, ще дуже багато – старший тільки в п’ятому класі.

Валентина з чоловіком планують не поспішаючи доплатити перший кредит, потім здати цю квартиру в оренду і взяти другу однокімнатну квартиру, для свого другого сина.

А тут Валентина вирішила обговорити з чоловіком ситуацію, яка склалася в її подруги, і трохи здивувалася реакції свого чоловіка.

– Я чоловікові кажу, давай уявимо гіпотетично, що ми зібралися з тобою розлучатися, ну, таке трапилося в житті. І що, ти мені віддасиш з дітьми половину цієї однокімнатної квартири, і все, чи що? А він відповідає – а як ти, мовляв, хотіла? Звичайно все.

Трикімнатна квартира лише, каже, моя, ти до неї відношення не маєш взагалі ніякого, якщо дивитися по закону. Тут взагалі все моє лише, тут нічого твого немає! Однокімнатна квартира купувалася в шлюбі, так. Але на ній кредит. Так що, якщо що, не тільки половину однокімнатної, а й половину кредиту, що залишився доведеться забрати тобі і виплачувати його вже самій.

Валентина, щиро кажучи, ніколи не розглядала трикімнатну квартиру, в якій живе їхня сім’я, як окремо квартиру свого чоловіка, це було їх сімейним житлом, можна сказати. Завжди ставилася до цієї трійки, як до їх загального житла, вила тут сімейне гніздечко, створювала затишок, як могла. Робила ремонт, вибирала шпалери і текстиль, вмовляла чоловіка взяти кухню дорожче – «ми не такі багаті, щоб брати дешеві речі».

Ну так, вона знала, що юридично це квартира Сергія її, по документах. Але якось їй в голову ніколи не приходило, що в разі чого вона піде звідси з однією торбою своїх лише речей.

А йти, як виходить, їй, щиро кажучи, і нікуди зовсім. У батька й мами її, звичайно, є трикімнатна квартира, але там зараз молодша сестра живе з дитиною.

– Я говорю, і що, ти виставиш дітей на вулицю зі мною ось просто так без нічого, як це зробив Оленин чоловік? – з подивом розповідає Валентина. – А він – ну чому на вулицю, діти тут прописані і можуть залишитися зі мною, якщо захочуть, звичайно. А я і не прописана навіть, мені ніхто прописатися і не пропонував ніколи, я й сама над цим не замислювалася, лише зараз зрозуміла, до чого все може дійти.

Раніше сама Валентина якось взагалі не акцентувала на цьому уваги своєї. Вона прописана у своїх батьків.

Та й взагалі, як раптом з’ясувалося, що нажитого за 13 років у Валентини зовсім нічого і немає майже. Машина у них з певних причин записана на свекра, так вийшло тоді, жінка й уваги не звернула, недобрих думок і в голові не було, грошовий внесок у банку в них теж – на ім’я чоловіка, якщо що, виведе гроші і шукай вітра в полі. Хоча вона, взагалі, теж працює все життя – але, звичайно, набагато менше чоловіка отримує зарплати.

У двох декретах сиділа за 13 років, від дзвінка до дзвінка, після другого декрету вийшла на малооплачувану роботу, старший тоді якраз пішов в перший клас, другий в садок, і працювати повноцінно, як раніше, можливості не було такої.

Та й потреби теж: чоловік досить таки добре заробляв, і завжди їй говорив – дивись краще за дітьми та сиди вдома, так для всіх добре буде. Всіх грошей не заробиш, звичайно, тому з тебе толку вдома буде більше. У підсумку ось, вийшло що вийшло вже зараз.

Ні, поки немає ніяких вагомих причин турбуватися про якесь недобре майбутнє, краще гнати від себе такі недобрі думки. У них хороша сім’я, живуть вони дружно, дітей виховують, плани будують хороші на майбутнє.

Але ж ось у подруги, у тієї, що розлучається, теж життя встало з ніг на голову буквально в один день. Олена також ніколи не очікувала такого, в житті про таке не подумала б. А вийшло, як вийшло.

– Розмова у нас така, звісно, жартівлива була, на перший погляд! – пояснює сама Валентина. – Але я щось задумалася серйозно. Чоловік мені прямим текстом дав зрозуміти, що практично нічого мого тут немає, і якщо що, піду я з дітьми на вулицю, до своїх батьків в квартиру. Ну, я якось була про нього найкращої думки, якщо чесно.

Знала, звичайно, як буває, що чоловіки після розлучення ложки ділять в квартирі, навіть дрібниці ділять, і до такого доходить, але це ніби як не про нас. Думала ще, де таких недобрих людей беруть, як примудряються дітей з ними в шлюбі народити. А тепер виходить, що у мене самої такий чоловік, він не кращий за них. Сумно від того мені.

– Ти якась нерозумна жінка! – говорить Валентині подруга. – Навіщо ти ведеш такі розмови взагалі? Чого досягти цим хочеш? Про розлучення заговорила на рівному місці, майно вже ваше ділиш. Припиняй про це говорити, і думати навіть забудь про це! Не буди лихо поки воно тихо. Живеш і живи собі з чоловіком поки у вас все добре, не вигадуй нічого собі там. Проблеми свої вже будеш вирішувати в міру їх виникнення.

А я навіть не знаю. Як можна жити з таким чоловіком, який в будь-який день тебе може виставити на вулицю без нічого разом з дітьми? Невже це нормально?

Джерело