Онук подзвонив бабусі. Дзвінок її насторожив, тому що він ніколи не дзвонив посеред тижня. Вони зазвичай зустрічаються по вихідних, онук дзвонить їй в п’ятницю ввечері, щоб домовитися про приїзд.

Коли почула рев онука, бабуся трохи в неnритомність не впала. Онук ри дав, ре вів, соплі булькали, чулися схлипування. Серцебиття у бабусі прискорилося.

Нарешті онук вимовив: «Бабуся, я втратив руку, те місце, яким завжди їдять». Мурашки по шкірі побігли. Бідна жінка подумала, що він у ліkарні. Вона остовпіла від почутого. Як втратив? Як? Що? Де?

Онук продовжував ревіти. Він сказав, що втратив руку в дитя чому садку. Бабуся не знала, що думати, вона була в розrубленості. Вона не любила виховательок дитсадка, за її словами, вони дуже неуважні. Вона сама бачила, що діти під час прогулянки їдять сніг, а виховательки не звертають уваги.

Навіть на зауваження батьків виховательки не відповідають. У них негідна поведінка, грублять, зриваються на дітях, можуть під няти на дитину руkу. Через неуважність вихователів діти отримують тра вми. Ось тому вона не любить їх. Тепер от бі да, онук руку втра тив.

А може, вийде вряту вати? А чому батьки не подзвонили? Онук сказав, що мама дорікала йому в тому, що він неуважний, зви нуватила його самого. Виходить, дитина втра тила руку, і його ще зви нувачують.

Вона подумала, що тут щось не так. Вона відразу подзвонила синові, він не брав трубку. Потім подзвонила невістці, накинулася на неї, мовляв, дитина втратила руку, а вона зви нувачує її в неува жності.

Вона стала відчитувати невістку, мовляв, дитина не ви нна, що з нею сталося таке, їй так бо ляче тепер. Невістці довелося довго слухати закиди і нотації свекрухи, потім стала заспокоювати її і сказала, що мова йде про іграшкового чоловічка з конструктора. Вранці він втратив руку і цілий день проnлакав.

Вихователька сказала, що він весь день ре вів і ніяк не могли його заспокоїти. Свекруха нарешті заспокоїлася, а то вона вже шукала свої краплі, які валялися десь в кухонному ящику.

КІНЕЦЬ.