Віталій останній рік прокидався щоранку і не розумів-для чого? У нього пропав всякий інтерес і сенс у житті. Рік тому від нього пішла дружина, після цього фарби життя згустилися до сірого кольору і більше не змінювалися.

Діти вже великі, будують свої сім’ї, іноді відвідують батька. Але Віталію набридла одноманітність. Встаєш вранці, поспішаєш на роботу, потім прибігаєш додому, щоб повечеряти і швидше спати, щоб вранці не проспати на роботу.

Та до того ж, Віталія начальник понизив у посаді. Все натякав йому на те, щоб Віталій написав заяву за власним бажанням, але Віталій пішов на принцип і не звільнявся.

Раптом вранці йому подзвонив колега по комп’ютерному цеху: — Ти ще живий? Слухай, швидше біжи в офіс, у нас старого начальника звільнили, з’явилася нова, жінка. Але кажуть, що вона суворіше старого буде. Віталій приїхав, без інтересу зайшов до кабінету начальниці, яка була дуже симпатична.

— Так значить ви, Віталій, комп’ютерний геній, якого понизили на посаді? — Геній? Ну ви перебільшуєте… — А за що Вас понизив попередній начальник?

— Так ви у нього і запитаєте. — А ви відповісти не можете? — Я скаржитися не люблю… Я ж розумію, що Ви мене звільнити намагаєтеся. Давайте, я відразу напишу заяву.

— Ну чому ж? З чого ви взяли? — Так нове начальство приходить зі своїми співробітниками, це всім відомо. — А ви сміливий, Віталій. — За це і отримую іноді. — Насправді, я знаю ваші здібності і бачила минулі роботи. Я б хотіла підвищити вас до минулої посади, ви ще потрібні компанії.

Ці слова неначе оживили Віталія. Коли він вийшов з кабінету з новою посадою, то у Віталія було таке відчуття, ніби на спині крила виросли, хотілося бігати по офісу і кричати від радості. Так його сірі фарби буднів стали світлішати.

КІНЕЦЬ.