Мій дядько немовлям забрав мене до себе. Моїх батьків тоді не ста ло. Я виріс разом з сином дядька, Андрієм. Я був відкритим, веселим, в школі вчився добре, а Андрій був замкнутим, йому навчання давалася непросто. Ми не особливо дружили з ним, тому що він ніколи не хотів близьких відносин зі мною, а я все тягнувся до нього.

Я, звичайно, перестав так робити, але ми нормально спілкуємося досі. Дядько був керівником великої компанії, заробляв добре. Ми з Андрієм вступили в один ВНЗ на факультет економіки. Мені було 21, Коли я зустрів прекрасну дівчину, Вероніку і закохався в неї. Вона була моєю ровесницею, я стала за нею доглядати. Через місяць після нашого знайомства ми стали близькі.

Це були найщасливіші дні мого життя. Одного разу Вероніка сказала мені слова, які я до сих пір згадую: «Я бо юся бути щасливою, адже щастя довгим не буває».

Через час я випадково почув вдома таку розмову: — Кажуть, дочка Василя з кимось зустрічається, кохають одне одного. Треба по-швидкому познайомити її і нашого сина, а то завидна наречена спливає з наших рук. — Так, я займуся організацією їх зустрічі. А через пару тижнів нехай зробить їй пропозицію.

Я зрозумів тільки одне, що дядько і якийсь олігарх домовилися одружити своїх дітей, і що Андрій навіть не знає цю дівчину. Цю розмову я забув, але даремно. Моя кохана, Вероніка, раптом зникла з мого життя.

Я не знав адресу її будинку, не зміг знайти її. Однокурсники говорили, що вона взяла академічну відпустку. Я не знаходив собі місця. Дійшло до того, що на вулиці я підходив до дівчат, схожим на Вероніку. Загалом, я був розчарований, не спілкувався з дівчатами два роки. Але незабаром взяв себе в руки, адже життя тривало.

Тоді я вже встиг закінчити вуз, влаштується на високооплачувану роботу. А Андрій, здається, познайомився з тією дівчиною, одружилися.

Вони переїхали в іншу країну, так як брат отримав хорошу ділову пропозицію. Я не особливо цікавився ним, мені було не до цього. Тим часом я познайомився з дівчиною, ми одружилися. Любили один одного, але заваrітніти ніяк не виходило.

Одного разу, гуляючи по місту, на площі Я побачив хлопчика, схожого на мене як дві краплі води. Я почав йти за ним. Він підійшов до своєї матері, обійняв її, а нею виявилася Вероніка. — Це мій син? — запитав я. Вероніка кивнула і почала nлакати. Виявилося, що вона саме та дівчина, на якій одружився Андрій, її змусили.

Вероніка до весілля розповіла нареченому про свою ваrітність, але він все ж одружився на ній. Інших дітей у них немає. А повернулася Вероніка в рідне місто, лише на тиждень. Ми обмінялися телефонами і на цьому все. Вона так і не передзвонила мені. Я залишив все як є. Через час моя дружина заваrітніла і зараз у нас вже двоє дітей. Я щасливий чоловік і батько.

КІНЕЦЬ.