Нещодавно я лежала в пологовому, на збереженні, та молилась, щоб лікарі таки допомогли мені врятувати мою дитину. На останньому місяці вагітності в моїй крові значно, навіть критично підвищився вміст білка. Лікарі сказали, що це може викликати передчасну пологову діяльність або й взагалі нашкодити дитині.

Цю ваrітність ми з чоловіком дуже довго чекали, тож відразу вирішили, що я лягаю на збереження на всю решту вагітності. Так, це було дуже боляче для нашого гаманця, адже кімната коштувала близько п’ятисот гривень в день.Та ще й саме лікування. Навіть не знаю, як чоловік спромігся заробити додатково ще такі суми.

Одного дня, чекаючи чергу на процедуру, я почула від медсестер про жінку, яку привезли з дитиною вночі. Вона народила вдома. Вже всьоме. Та як за правилами, жінка безвідповідальна.

Чоловіка немає, відповідно і дитина невідомо від кого. За час вагітностей, всіх, що в неї були, її під догляд взяли органи соціальної опіки. Щоб було розуміння, як там все погано, ця панянка не мала навіть дивану, що покласти на нього новонароджену дитину.

На полу валялись якість старі матраци, порвані одіяла та лахміття. Коли жінка вперше народжувала, то була сама вдома. В лікарню їхати не хотіла. Пуповину перерізала старими ножицями швейними, закутала дитину в якесь лахміття, та пішла далі гуляти зі своїми життєво важливими друзями.

Пізніше ці ж самі спецоргани принесли їй того дивана, поставили газову плиту, щоб та їсти готувала малюкам, а вона все продала. Чи то пр опила. До того ж дітей вона віддавати не хоче. Не вважає себе поганою мамою.

Поки я все це слухала, в мене мало волосся не посивіло. Та невже ж так можна ставитися до своїх кровиночок?! Жахливо! Є родини, які віддають все, що мають, аби лише мати дитинку. Щоб мати цю кровиночку у своєму житті. А така, вибачте, шушв _аль, плодиться, та навіть не знає, скільки у неї всього дітей.

Жахлива несправедливість в цьому світі! Особливо стосовно діток! Ці малюки приходять в наш світ безневинними, а мучитись починають через безвідповідальність своїх батьків мало не з першого вдиху.

Як же в мене болить за тих малюків душа. А ще більше болить від того, що я розумію, що вони не одні такі. Ці речі відбуваються на кожному кроці. 

КІНЕЦЬ.