Сергій мій, уявляєш, за квартиру тоді цілий рік не платив якраз, виходить. А можливо, навіть і більше, вже важко згадати ті дні, бо то було наче в тумані якомусь. Там борг вже накопичився дуже великий, як на мене. А він мовчить і нічого мені не каже, наче так і має бути.

Я б і не дізналася про це, але тут холодець приготувала якраз, заготовки для салатів, ну і з ранку наступного дня повезла все йому. А у нього там на під’їзді оголошення комунальники повісили, просять погасити борги і список боржників доклали, надруковані червоною фарбою. Вгадай, чия квартира – в рекордсменів? Ганьба. Весь мій настрій зіпсувався відразу, – поскаржилася мені моя тітка Надія.

Сергій – 27-річний син Надії та її чоловіка. На вигляд хлопець хоч куди – високий, стрункий, симпатичний, солідний такий.

Живе син Надії окремо від своїх батьків в квартирі, яку ті купили єдиному синові, “щоб у їх улюбленого сина був старт у майбутнє”.

Надія взагалі завжди жила під девізом – у нас тільки одна дитина, і ми дамо йому все найкраще, що лише можемо, старатимемося для нього, як би нам важко не було. Зате потім будемо спокійні, що в нього все добре і собі, таким чином, забезпечимо гарне майбутнє, виходить.

І у її Сергія дійсно було все: хороша досить гімназія, повний набір репетиторів, які були лише потрібні, мовні курси, всі можливості.

На бюджет Сергій не вступив – ну що робити, пішли на платне навчання. Питання з армією теж якось батьки самі вирішили, зрозуміло, що не просто так, вони взялися за це добре обоє.

Згодом і інститут Сергій теж закінчив абияк – тільки завдяки своїй мамі Надії, яка дуже хвилювалася, постійно тримала все під своїм контролем, писала реферати, дуже стараючись для свого сина, та регулярно допомагала синові в потрібному напрямку.

Варто було матері хоч на хвилину випустити навчання з під-контролю, у сина миттю утворювався “хвіст”, він встиг звикнути, що хтось зробить за нього, відповідальності не відчував.

– Слухай, але він доросла людина у тебе вже давно, йому вже чимало років. Скільки ти його за руку водити збираєшся? Залиш вже його, нехай живе, як сам хоче! – радили знайомі та рідні Надії в ті роки.

– Ну як тут залиш рідного сина – єдину дитину свою, – мало не плакала тоді Надія. – Залишити сина і не допомагати – значить, його відрахують з навчання тоді. А тоді він залишить навчання, ось і все. Скільки праці і грошей ми вклали туди, в свого сина ми вклали чимало і свого здоров’я, і своєї праці, і своїх надій.

– Значить, залишить навчання, то це вже його проблеми! Буде без освіти, і що тоді?

На таке Надія піти не могла. Диплом для сина вона-таки сама заслужила.

Після закінчення інституту Сергій довго не міг нікуди влаштуватися. Минали дні за днями, тижні, місяці.

Коли було зрозуміло, що далі справи не рухаються зовсім, Надія влаштувала Сергія в свою компанію в адміністративно-господарський відділ.

Робота там дуже легка, нічого майже не потрібно робити особливо важкого – подай, принеси, постій там – але і тут син працює абияк: спізнюється щодня, плутається, підводить людей.

Тримають на роботі його тільки завдяки Надії, адже вона дуже просила своє начальство про це, її в компанії люблять і поважають, бо вона є цінним фахівцем. Іншого давно б уже вигнали, адже фахівець з Сергія, щиро кажучи, такий собі.

Окрема проблема самої Надії – кредити. Зарплати помічника менеджера синові не вистачає зовсім, тому він постійно лізе в борги, як не крути, які потім виплачують батьки.

А тепер ось ще один сюрприз нещодавно з’явився – борг по комуналці, в багато разів перевищує місячну зарплату її сина. Це ж треба було стільки накопичити тих боргів.

– Хотіли з чоловіком на свята до родичів своїх в столицю поїхати на тиждень – яке тепер! – засмучується Надія. – Сидимо зараз з ним вдома, економимо на всьому. Ну не на макаронах, звичайно, але нічого зайвого вже не купуємо. Доїдаємо холодець холодець. Річна премія чоловіка пішла на оплату тієї квартири.

– Знову ви розраховуєтесь з його боргами?

– А що ти пропонуєш в такому випадку? Не платити за квартиру, виходить, чи як? У сина таких грошей немає і не буде ніколи, щоб розплатитися самому, він з чим реально сам не справиться ніколи. Чекати судів сидіти вдома? Так чого доброго і квартири можна позбутися ось так просто!

Заплатимо, куди діватися мені з чоловіком. Але в цей раз він мене роздратував вже не на жарт. Все, більше я так не хочу, скільки можна так себе поводити. Я йому цього так не залишу. Сказала йому – ти нам всі свої борги відробиш. Ходитимеш і прибирати нашу квартиру! Вчора приходив Сергій до нас в перший раз. Пропилососив трохи, сантехніку вимив, підлогу. Буде ходити до нас два рази на тиждень тепер. Сміються з мене люди, родина засуджує мене. А що мені робити, що я роблю не так?

Я вважаю, що Надія сама винна в тому, що її син виріс таким. Вже пилосось – не пилосось, нічого не зміниться, Сергій вже звик так жити. Чи ще можна змінити сина у такому віці, чи вийде у матері щось?

Джерело