Так склалося в моєму житті, що я вийшла заміж дуже молодою. Мій коханий Дмиттро якраз тоді лише повернувся з армії.

Сім’ї, що у мене, що у Дмитра жили досить таки бідно. Весілля, як такого і не було у нас, не святкували ми, особливо, бо не було грошей.

Обручки, правду кажучи, й ті мені від моєї матері дісталась, а Дмитрові від його бабусі. Жити також нам тоді не було де, добре чоловік пішов працювати на завод і йому дали дуже малесеньку кімнату в гуртожитку, яка стала для нас дахом над головою на той час. Але ми щиро раділи, адже не потрібно було ще гроші платити за орендоване житло.

Ми з Дмитром такі були раді тому куточку, що я вам передати не можу це словами.

Через два місяці після весілля я дізналася, що чекаю дитятко. Ми, звичайно, зраділи такій новині, але у нас була серйозна проблема з житлом.

В призначений термін у нас з’явився маленький хлопчик, маленький милий синочок.

Я тоді просто розчинилася в ньому і стала насолоджуватися кожною хвилиною свого материнства, кожною миттю, проведеною разом зі своїм малесеньким сином.

Дмитро мій теж був дуже щасливий. Але не все було так безхмарно, як вважалося на перший погляд.

І ось, коли нашому синочку було рівно десять місяців, я дізналася, що знову чекаю дитину. Це було велике здивування і одночасно радість для нас обох з чоловіком, якби там не було нам на той час важко. Стільки думок в голові різних було у мене на той час.

Я трохи таки хвилювалася, як сприймуть цю новину наші рідні. За реакцією батьків, я зрозуміла, що вони не в захваті від цього зовсім. Це були такі недобрі, короткі та холодні фрази, що натякали мені на те, що зараз не час нам зовсім мати другу дитину, добре б першу на ноги поставити, нам краще зараз взагалі про житло потрібно подумати.

Минули роки, було дійсно важко нам справлятися з усім самим, викручувалися ми тоді як могли, зате зараз діти вже дорослі, в нас власний великий будинок і ми дуже щаслива родина.

Якби не підтримка мого чоловіка на той час і не мій сильний характер, то не було б у мене такої чудової донечки.  Та й ми з чоловіком, може, і не зважилися б на другу дитину через відсутність свого житла і інших проблем. А коли б відкладали гроші багато років і побудували свій будинок, то були б вже не молоді і не зважилися на друге дитятко.

Коли тебе всі навколо засуджують, що ти живеш у злиднях, не маєш даху над головою, а хочеш дитину, то дуже важко стає на душі.

Але знайте, що іншого шансу може не бути. Якщо Бог посилає вам дитинку, то це велике щастя та радість, адже таке благословення дано не кожному, на жаль.

Запам’ятайте, якщо хочете діток, не чекайте кращих часів, більших квартир чи будинків, кращих зарплат, або більших чи ширших можливостей. Адже, колись буде у вас і власне велике житло і шикарне авто, якщо ви працьовита людина в житті завжди всього досягнете в будь-якому випадку, потрібно лише зачекати.

А от, якщо чекатимете довго, то думати про дитину може бути вже занадто пізно. У своїх палацах житимете самотньо. Не даремно люди говорять, що коли Бог дає дитинку, то й дасть на дитинку.

Мене вся родина засуджувала, що я в бідності народжую дітей. А я вважаю, що я правильно вчинила. Невже не так?

Джерело