В одній і тій же лікарняній палаті 1985 року з різницею у два дні народилися хлопчик та дівчинка. Хлопчика звали Мишко, а дівчинку – Даша. Ці двоє немовлят навіть не підозрювали, що з часом вони житимуть по сусідству, ходитимуть в один дитячий садок і початкову школу, а пізніше один із них запросить іншого на своє весілля.

Тепер трохи докладніше. Минуло 5 років. Батьки обох дітей вирішили записати їх у різні дитячі садки. Минув тиждень, коли Мишко мав піти до дитячого садка, але в установі повідомили, що не можуть його прийняти з невідомих причин.

Батьки були здивовані, чому їм не повідомили про це раніше. Через тиждень Мишко і Даша пішли до одного і того ж дитячого садка та групи.

За кілька днів вони почали проводити час разом, робити все разом, у тому числі їсти за одним столом. Тепер, коли діти підросли, настав час записувати їх у школу і батьки мали вирішити, чи записувати їх у той самий клас і школу. Діти відмовлялися, щоб їхній перший вчитель пересадив їх за різні парти, і він просто сказав у відповідь: «Добре».

І знову вони працювали як одна команда. Їм ніколи не було нудно, бо вони закінчували уроки, грали, йшли додому та навчалися разом. Минуло десять років. — Даша, ти тут? — Так, доброго ранку. — Ти зараз зайнята? — нерішуче спитав хлопець. — Підемо погуляємо? — цього разу впевненішим голосом. — Ходімо.

Їхня дружба переросла в кохання. Однак це кохання тривало лише до тих пір, поки вони не зрозуміли, що дружба — найприємніша річ у світі, і тоді все пройшло.

– Нам треба з тобою поговорити. – Так, я слухаю. — Я спостерігав, розумієш… Ну, коли наші стосунки тільки-но починалися, у нас не було почуттів один до одного. — Я теж хотіла сказати тобі про це, але не могла наважитися. Ми дійсно маємо припинити наші стосунки, залишаючись чудовими друзями. Минуло 15 років.

І сьогодні у кожного з приятелів є сім’я та діти. Вони продовжують жити по сусідству один з одним, як і в молодості, відвідують один одного тепер уже сім’ями і ніколи не забувають той факт, що вони справжні друзі.

КІНЕЦЬ.