У школі мою хорошу подругу всі дуже любили, адже вона була неймовірно дружелюбною та милою. Вона була і гарною,і стрункою, і веселою. Тому і хлопці часто за нею бігали.

От тільки довелось багато їй перетерпіти через своє смішне прізвище – Курочкіна. Протягом всіх років у школі над нею постійно насміхались та зн ущались. А потім після випускного вона розповіла мені про свою мрію:

– Знаєш, я собі давно пообіцяла, що вийду заміж тільки за чоловіка із гарним благородним прізвищем.

І от під час навчання в університеті вона стількох хлопців «відшила» через такий критерій. Все їй здавалось недостатньо гідним та гарним. Ось навіть востаннє трапився їй заможний, чуйний, добрий парубок. Вони довго спілкувались в Інтернеті та гарно ладнали. А під час першої зустрічі дівчина спитала про прізвище свого обранця і, коли почула відповідь, то відразу вирішила, що далі їм не по дорозі.

Ось так шукала вона свого єдиного аж до тридцяти трьох років. Поки оце перебирала кавалерами, то вже нікого толкового не залишилось. Поїхала Катя до столиці, аби там своє життя будувати та чоловіка шукати.

Так вона влаштувалась на роботу і така вже зайнята там була, що мені й не телефонувала. І ось здзвонились ми через місяць. Подруга мені відразу почала розповідати:

– Привіт! Мабуть, не повіриш, але дзвоню, аби запросити тебе на весілля. Із своїм коханим познайомилась випадково на вулиці. З першого погляду він мене зачарував своєю красою та інтелектом. Ось через чотири тижні він і зробив мені пропозицію.

Я була шалено рада за подругу, але ж дуже цікавило, що там за головним критерієм:

– Ну, а що там з прізвищем? Певно, вже якесь королівське?

– Ех, сама з себе в шоці. Тепер я, Олю, Баран. – засміялась Катерина.

Ось така інколи іронія долі буває. Від долі не втечеш. Та що вже тепер…

КІНЕЦЬ.