З Дмитром ми зустрічалися десь пів року. А потім я дізналася, що скоро стану щасливою матусею, адже чекаю дитину. Коли я про це сказала коханому, він без роздумів зробив мені пропозицію вийти за нього заміж, він щиро радів цій новині так же, як і я.

Все було чудово, ми готувалися до весілля, потім поїхали у весільну подорож, загалом весело проводили час, в очікуванні скоро стати батьками.

В призначений термін з’явився на світ наш синочок. Чоловік дуже хотів саме сина, можна сказати, що він мріяв про це все життя, це було однією з його цілей, яких він прагнув досягти в житті.

Одного разу, коли ми з Дмитром ще зустрічалися, він сказав мені, що коли ми одружимось то у нас буде син і ми назвемо його Іванком. Я запитала, а якщо буде дівчинка, то він заперечив і сказав, що буде саме син, інакше бути не може, він впевнений в цьому.

Сама так і вийшло, як мріяв мій чоловік Дмитро. Ми назвали його Іванком, як і хотів чоловік.

Щасливі були ми обоє, з радістю в очах я згадую той час. Але, на жаль, наше щастя виявилося зовсім недовгим, ніхто з нас не виявився готовий до такого повороту

Наш синочок не спав практично зовсім: ні вдень, ні вночі, дитятко наше було дуже неспокійним, з ним було дуже важко і мені, і чоловікові.

Почалися безсонні непрості довгі ночі у мене, нескінченні гори брудних пелюшок, постійні недосипання та недоїдання, загалом життя моє дуже змінилося з появою дитини і стало зовсім нелегким.

Я, щиро кажучи, дуже втомлювалася від відсутності нормального сну, так як допомоги не було ні від кого зовсім, все на мені лишень.

Все це позначалося, звичайно, на моєму настрої та способі життя. Я лягала без сил як тільки син засинав, мені було зовсім не до чоловіка. Ми стали сильно віддалятися, сперечатися, загалом, змінило все і у нашому подружньому житті.

Дмитрові зовсім не розумів мене, я злилася на нього постійно, адже не було такого раніше ніколи, що він йшов з друзями гуляти, замість того, щоб допомогти мені. Загалом я задумалася про розлучення. Сказала Дмитрові про своє рішення і чоловік, на мій великий подив, зовсім не став мене відмовляти.

Рішення було однозначним та безповоротним. Я за два дні зібрала речі і з’їхала до своїх батьків, поки він був на роботі.

Мого чоловіка ніби підмінили, стільки претензій до себе я не чула за все своє життя. До того ж, суперечки на рахунок аліментів тривали дуже довго. Поки ми жили разом у шлюбі, я й гадки не мала, що його не влаштовує абсолютно все, адже він постійно мовчав.

Розлучення мені відкрило очі, показало все, що було насправді. Мої подруги допомагали мені як могли. Ми збиралися і їздили на природу, весело проводили час, розмовляли про все на світі.

Через пару місяців я раптом згадала, що мені колись подобався мій одногрупник, стала розпитувати про нього, шукати його.

Згодом я його знайшла в соціальній мережі, ми стали з ним спілкуватися, а потім якось зустрілися. Загалом я вирішила, що теж маю право на своє жіноче щастя.

Виявилося, що і я йому була не байдужа. Я знову відчула себе красивою і комусь потрібною людиною. Я відразу зайнялася собою – бігала, займалася спортом пішла на фітнес. Дуже багато часу приділяла собі. І через три місяці мій одногрупник зробив мені пропозицію.

Зараз ми разом вже чотири роки, Іванко називає його татом, а Дмитра, свого рідного батька, він навіть не знає, адже батько ніколи не проявляв жодної цікавості до нього за весь цей час.

Скоро в нашій сім’ї буде поповнення і я дуже щаслива.

Щоб люди не говорили, але жінка має сама шукати своє щастя, не дивлячись ні на що. Іноді потрібно ініціативу брати у свої руки, навіть, коли люди засуджують тебе у всьому. Мій чоловік і досі не знає, що те, що ми зараз разом, це я постаралася. А я не шкодую, що сама вмовляла його на заміжжя, бо дуже хотіла бути саме з цією людиною.

Ви теж вважаєте, що жінка не має права брати ініціативу у свої руки, а чекати, поки це зробить чоловік, якщо пощастить?

Джерело