Якось так вийшло в житті, що в роки своєї радісної юності я була сповнена яскравих мрій – спочатку, про золоту медаль, потім про червоний диплом, аспірантуру і так далі, все у моєму житті мало скластися якнайкраще, я мала велику надію на своє гарне майбутнє. Жодного дня не сумнівалася, що воно мене чекає яскраве і дуже перспективне.

Хлопці мене зовсім не цікавили тоді, про якесь особисте життя я навіть й не думала, точніше в мене на нього не залишалося часу. Я дивилася вперед і вірила, що в моєму житті все залежить від мене.

Я повністю була занурена в підручники і конспекти, поринула в навчання з головою, як то кажуть. Весь вільний час я проводила або в бібліотеці, або на додаткових заняттях.

Якось було з ровесниками нудно і нецікаво мені зовсім. Вони мене сприймали тільки як ходячу енциклопедію, що, звісно, не дивно зовсім, адже я дійсно весь свій час проводила в навчанні з підручниками в руках.

Чоловіки старшого віку часто мені робили гарні компліменти, але я якось не хотіла з ними зустрічатися.

Роки минали дуже швидко, якось непомітно для мене, і коли мені виповнилося 30 років я серйозно задумалася про те, що мені вже давно пора виходити заміж, що, можливо, найкращий період в моєму житті втрачений для мене і я назавжди можу залишитися самотньою жінкою.

І потім якось так вийшло, що випадково я познайомилася з чоловіком, старшим за мене всього на 3 роки. Це було моє перше кохання.

Через рік виявилося, що у нього є інша, про яку я весь цей час не знала нічого. Він мене просто залишив, і після цього всі ровесники стали здаватися мені якимись несерйозними. Розчарувалася я в них повністю.

І тут, якось несподівано для мене, мені написав повідомлення чоловік, на 25 років старший за мене. Я зразу навіть не придала йому значення, навіть не відносилася серйозно до цього знайомства.

Але побачивши фото цієї людини, у мене виникла до нього симпатія. Я закохалася з першого погляду, просто по фото, ніби відчула цю людину. До цих пір повірити в це не можу.

Просто таке враження, що ніби нас звела сама доля. Ніби ця людина просто судяна мені долею.

На сьогоднішній день у нас все добре в житті і в стосунках. Ми розуміємо один одного з пів слова. У нього немає великих грошей, він не при владі зараз, просто чоловік якого я по-справжньому щиро кохаю та поважаю. Але мене все влаштовує в ньому абсолютно.

Мені зовсім все одно, що у мого коханого троє дітей від першого шлюбу, та й взагалі це його минуле, головне те, що між нами зараз.

Я сповнена надії та віри в наше щасливе майбутнє. Ніколи не відмовляйте собі у тому, щоб стати щасливою, навіть, якщо комусь це не подобається, просто у вас більше другого шансу на щастя може і не бути.

Не думайте зовсім про те, що про вас скажуть інші люди, живіть своїм життям.

Родина відвернулася від мене, усі близькі перестали спілкуватися, засуджують мене. Друзі теж стали менше спілкуватися зі мною, стороняться останнім часом. Але невже я щось зробила не так? Чи комусь гірше від того, що я почуваю себе щасливою жінкою?

Джерело