От і дожилася я якось до такого часу, непросто сприйняти мені цю ситуацію – онуків своїх рідних няньчити не маю права! Це моя власна невістка, дружина мого сина, так вирішила, вона сама зробила такий висновок для себе, як виявляється тепер.

Бачити я їх, звісно ж, можу, наприклад, на якихось загальних родинних святах, або коли син з ними до мене приїжджає, це буває дуже рідко, але щоб залишити у мене дітей, хоч на годинку якусь – та ніколи!

Ні, звичайно, мій син і залишив би дітей своїх у мене, він ставиться до мене досить таки добре, але невістка проти того, а той їй не суперечить ніколи – не хоче непорозумінь у своєму в домі, адже ця дама ще й плакати вміє, коли їй треба, вона акторка гарна, в цьому їй ще й позаздрити можна.

Я б зрозуміла такий підхід дружини свого сина, якби я була якось несерйозною людиною, що на мене дітей страшно було б залишати, так ні ж! Мабуть позначається стара образа невістки Поліни на мене, і вона вирішила мені відповісти таким чином і вчинити ось так.

Я виростила двох хороших синів, у мене дійсно добрі та порядні діти. Старший синочок став військовим, одружився, вони зі своєю дружиною трохи пожили у мене, зі старшою невісткою ми досі дуже гарно дружимо, між нами хороші відносини були завжди.

А потім сім’я старшого сина поїхала в інше місто, на місце служби, так вирішили за них.

Молодшого свого сина Сергія я ростила якось по-особливому, до нього у мене були дуже теплі та ніжні почуття, можливо, тому він зараз ховається під каблучок своєї дружини, а та всім командує, адже у нього спокійний характер і ним легко можна маніпулювати, а він і сперечатися не буде ніколи.

Коли мій молодший син одружився, він так само привів свою молоду дружину до мене додому. Щиро кажучи, мене це не втішило, але я промовчала.

У моїх сватів, батьків Поліни, досить таки простора та велика трикімнатна квартира в новому будинку, а у нас маленька двокімнатна: одна кімната 16 метрів, інша – 9, в маленькій кімнаті і оселилися мій син зі своєю дружиною. Кухня у нас взагалі 5 метрів, тіснилися ми там довгий час з незадоволеною невісткою біля плити.

Всяке було, сперечалися іноді, але серйозна суперечка якраз розпочалася саме через ці квадратні метри, що я передбачала звісно ще з самого початку нашого спільного проживання.

Пам’ятаєте фільм ще такий був колись? Я відмовилася давати їм більшу кімнату! Ні, ну правда, я звикла в ній жити, маленька кімната завжди була дитячою – будь ласка, я не виганяю, живіть собі мирно, як хочете в мене.

Відразу після цієї розмови піднялася суперечка, мій син за два дні знайшов квартиру для себе в оренду і вони з’їхали, орендували її. Потім це всім розповідалося, що я – зла тітка вигнала свого сина і невістку, яка вже чекає дитину, на вулицю.

Але, якби там у нас не склалося, щось до сватів вони не пішли, ті їх якось не звали.

Я хвилювалася спочатку, а потім подумала – пора їм дорослішати, якщо сім’ю надумали створити та й заспокоїлася трішки.

Мої онуки народилися погодками, точніше у них різниця півтора року. Згодом син взяв кредит на своє житло. Начебто – живіть і радійте! Але я ж винна в тому, що тепер недолік в сім’ї – велика частина заробітної плати йде на погашення того кредиту! Ну це одна з причин, по якій мені не дають онуків, невістка Поліна ображена на мене через це.

Вона, звичайно ж, основна, тільки замовчується. Але я ж то добре знаю, що це стара образа невістки на мене.

Одного разу Поліна навіть так по-особливому уїдливо, коли все до мене прийшли на ювілей, сказала онукам: «Все, діти, збираємося, йдемо додому: тут місця мало, бабусі тут з нами буде тісно, ​​так що кроком руш одягатися і гайда до себе додому, тут ми лише заважати будемо!».

Але є й інша, надумана причина: нібито діти мене бояться! У мене якийсь грубий та гучний голос. Але я ж і тихо вмію говорити! А ще я працюю часто вечорами і на вихідних – коли діти вільні. Але ж не постійно!

Я не настільки няньчу дітей, як свати: не купую купу солодощів та іграшок. Але я дарую їм гарний одяг, а якщо і іграшку – то дорогу і потрібну, а не «купу», непотрібний мотлох, яким завалені кошики.

А ось сватам моїм до дітей і онуків було завжди зелене світло, коли вони тільки захочуть, хоч на весь тиждень можуть взяти онуків до себе. Там тільки «бабусечка» і «дідусь», а я баба з ім’ям.

Я вже і до сватів зверталася, мовляв – вплиньте на свою дочку хоч якось, поговоріть з нею добре, нехай вона мені дасть онуків, але не тих я в союзники намагалася записати, вони як би зловтішаються і кажуть:

«Онукам з нами легше, у нас просторо, діти по кімнатах бігають, у нас просторо! У вас місця мало».

Я тепер вже розумію добре, що там явно там всі налаштовані проти мене і це не просто так. Та й на єдиного сина свого я, ясна річ, ображена – своє чоловіче слово вставити не може, щоб його рідну матір хоч! Я ж нічого поганого не зробила їм жодного разу.

Ну що мені робити? Просити у невістки пробачення за минулі образи? А чи винна я? І в чому? Як мені порозумітися з невісткою? Чи мені вибачення просити в невістки?

Джерело