От мені саме цю Оксану найкраща подруга вже давно порадила, я це добре запам’ятала! – розповідала мені моя сестра. – Каже, я її від себе ось так просто забираю, а тобі віддаю лише у зв’язку зі своїм переїздом, дуже хороша господиня вона, справна така у всьому і дуже совісна та старанна, добра людина, я б нізащо з нею не розпрощалися, якби не такі обставини, які зараз склалися в моїй сім’ї.

І правда, моя сестра тепер своєю домробітницею нахвалитися не може, так добре мені відгукується про неї. Відповідальна вона, акуратна дуже, все вміє робити, працює якісно, ​​не запізнюється ніколи. Нарешті вдома чистота, як любить моя сестра, вона дуже задоволена цією людиною!

– Слухай, а може, ти і мені телефончик дасиш цієї жіночки, раз так рекомендуєш її і задоволена нею? – зраділа я і попросила телефон тієї жінки. – Хорошу домробітницю зараз днем ​​з вогнем не знайти, а мені вона зараз так потрібна, як ніколи, зараз мені допомога незавадить. До нас місяць ходить одна, але, напевно, розлучатися з нею будемо, бо там ні старання, ні відповідальності я зовсім не помітила, таке враження, що зовсім не старається.

Спочатку ще намагалася гарно працювати, а зараз звикла і думає, що й так зійде. Одне забула зробити, інше переплутала, за ліжком ніколи не протирає того пилу зовсім, на шафу я якось заглянула, а там шар пилу такий, наче там пів року ніхто не тер той пил, але ж так не можна, це ж робота твоя, ти гроші за це отримуєш. Не скажеш окремо щось їй – не прибере, я нею дуже розчарована. Дорого твоя домробітниця Оксана за прибирання бере?

– Та ні, бере зовсім не дорого, а от щодо того, щоб дати її телефон – не знаю, я пораджуся з нею, адже зараз в неї час зовсім не простий. Я у неї, звичайно, спершу запитаю, але навряд чи. Вона роботу не шукає зараз, вже вирішила зупинитися трохи, наче. У день більше однієї квартири зараз вже не прибирає, і кожні три дні бере собі черговий вихідний день. Важко, каже їй зараз працювати без перерви!

– Літня, чи що? А скільки їй років? Дійсно цікаво і це мені.

– 57 їй всього, наче ще й молода жінка, якщо подивитися щиро. П’ять років тому, каже, скоротили її несподівано з роботи, вона рік майже шукала, нічого знайти не могла, і пішла ось на прибирання квартир. Жити ж якось треба, зараз важко усім, пенсії тоді ще не було ніякої зовсім.

Подруга моя, яка її рекомендувала – одна з перших клієнтів тієї прибиральниці, ще й інші знайшлися дуже швидко, прибирання потрібне зараз багатьом людям, особливо, які багато працюють на роботі, а часу на домашні справи залишається мало. Так з тих пір і працює.

– Але, з іншого боку, робота важка, не для літньої жінки, мені здається, зовсім. Помахай ось так ганчіркою цілий день попробуй, пил той протри скрізь і на шкафчики усі залізь, а люди такі, що навіть якщо стараєшся все до ладу зробити, так всім же не вгодиш. Люди зараз дуже різні бувають, сама знаєш. Скільки вона ще так зможе, ходити по чужих квартирах та підтирати за всіма?

– А що зараз про це думати? Поки працює, а далі видно буде. Хоча вона і сама визнає, що надовго в такому режимі у неї сил не вистачить. Ще п’ять років тому, коли починала вона прибирати людям, було на порядок простіше, а тепер ось уже не те зовсім, якось швидко вона втомилася, робота не проста. Тиск піднімається, ноги підводять, але. Їсти, каже, захочеш – працюватимеш добре, як миленька.

– Зрозуміло. Самотня, напевно, жінка, так виходить? По твоїх розмовах, то вже шкода мені.

– Ну чому самотня? У неї син єдиний син, здавалося б, рідна людина. Трохи за тридцять, одружений він, працює в будівельній компанії якимось менеджером, чи що. І онук є, років п’ять або шість у цієї жінки! Оксана ще й онука свого постійно чимось тільки й те робить, що дивує, солодощі йому купує, подарунки, бере до себе час від часу, щоб молоді могли побути удвох. У відпустку їх відпустила, їхали вони відпочивати. А дитину Оксані залишили.

– Дуже добре виходить. От не розумію я такого, якщо чесно! Син, виходить, у цієї жінки успішний досить таки, багатий, по морях їздить, а мати ходить чужі квартири прибирати? Причому, з останніх сил повзає, ти кажеш. Шкода мені жінку, родину має, але нікому вона не потрібна.

– Ну чому з останніх?

– Та тому що! Більше однієї квартири в день не бере, через три дні роботи потрібен вихідний – звичайно, їй важко вже, роки та сили зовсім не ті, що колись були. Так навіть якщо й ні – синові як? Мати підлоги миє у зовсім чужих людей за якісь там копійки, а він на море з дружиною поїхав.

Гаразд би ще працювала на непильній та неважкій роботі в офісі, а так – просто в голові не вкладається. Мабуть, і виростила його одна, раз чоловіка немає, та ще й з онуком допомагає, а він! І таке буває, знахабнів синок, хоча й дорослий зовсім став. Повинно бути соромно за це йому, що матір живе так нелегко у важкій праці.

Чи варто мамі в усьому допомагати дорослому сину, який так ставиться до неї?

Джерело