Весь час вони просто орендують квартиру за чималу суму грошей! Як одружилися, вже більше десяти років так вони живуть, і не думають про майбутнє, особливо. Двох дітей народили в таких квартирах, які належать чужим людям, про своє житло навіть не думали ні хвилини, їм таке й в голову не приходило, як виявляється, я в їх віці думала про своє житло вже.

Я так розумію, спадщини весь цей час чекали вони. А я їх відразу попереджала їх, сто разів говорила і синові, і невістці своїй – не чекайте, збирайте початковий внесок, беріть кредuт і купуйте собі своє власне житло.

Заробляйте на своє! Спадщuнu, кажу, я залишати не планую! Ну, вони тільки сміялися з цих слів постійно, не сприймали, мабуть, цих розмов серйозно. А зараз забігали з квадратними очима, – зізналася мені моя сусідка Тамара, яка вже на пенсії.

Тамара – власниця двох непоганих просторих квартир в досить таки хороших районах столиці, в двокімнатній квартирі живе вона сама вже багато років, трикімнатну квартиру, та, що більша, багато років здавала в оренду за досить таки хороші гроші.

Виходить, на ці гроші, власне, і живе непогано сама жінка вже давно немолодого віку. Років в п’ятдесят з хвостиком Тамара сама взяла і просто звільнилася з роботи, і відтоді сидить удома. Займається дачею, щось там читає і шукає в інтернеті, довго розмовляє з родичами та подругами по телефону, час від часу влаштовує інспекції у орендарів.

Можна сказати, що жінка, навіть не працюючи, живе таким собі досить активним життям, як для людини свого віку, і вже багато років вона не працює, доглядає за собою, багато відпочиває, але веде активний спосіб життя.

Потім ось ще й пенсія додалася, але це просто бонус до грошей за оренду, тепер жінка і відкласти чималу суму може і не думає, як житиме завтра.

– Це тільки здається, що здавати квартиру в оренду легко, сиди і грошики собі спокійно отримуй! – ділиться зі мною Тамара. – Насправді це дуже непросто. То одне, то інше! То зламається щось у тій квартирі, то з сусідами проблеми, то мешканці гроші затримувати починають, то незадоволені чимось і просять їм зробити дешевшу орендну плату. Ну, я в такому випадку відразу попереджаю – до третього разу! Після третьої затримки – на вихід, без розмов.

– Ви – рішуча жінка, безкомпромісна.

– А інакше не можна, тільки прояви якусь толерантність – люди моментально сідають на голову, у них з’являються все нові і нові вимоги, як не одне вони хочуть, то інше. Я тому завжди говорила – цей бізнес, здача квартири в оренду, не для людей похилого віку. З орендарями треба іноді досить серйозно розмовляти, без різного роду жалю. А то починається – у одних діти, у інших дружини в очікувані дитини, у третіх – ще щось. Шкодувати просять постійно і в усьому. Тому, власне, трикімнатну квартиру свою я і продала.

– Як? Ви продали квартиру, яку здавали в оренду і яка годувала вас так багато років? Не знаю, чи це в наш час правильне рішення.

– Ну так, ще десь в кінці минулого року! Я давно вирішила: трикімнатну квартиру свою в результаті я продам, а на ті гроші поживу собі так, як моя душа бажає, адже старість так швидко минає, а я в цьому житті нічого й не бачила, хоч зараз поживу, як людина. Я людина проста, невибаглива, мені цих грошей надовго вистачить! А потім мене родичі доглянуть за мою другу квартиру, бо на дітей своїх у мене надії немає, вони особливо ніколи не цікавилися ні мною, ні моїми проблемами та турботами, якісь віддалені зовсім від мене.

– Зрозуміло. Синові, значить, спадок не світить?

– Ні, звичайно, про це зараз взагалі мови немає! Син нехай заробляє собі сам, хай сам дбає про свою сім’ю. Він чоловік, ще молодий. Я до них на шию не сідаю, забезпечувати мене не прошу, навіть допомагати мені – не треба. Свої проблеми вирішу сама. Вони нехай вирішують свої. Мені здається, це справедливо!

Про те, що збирається продавати свою трикімнатну квартиру і навіть вже знайшла покупця, Тамара своєму синові навіть не говорила жодного разу. І навіть коли вже пройшла угода, до відома не поставила.

Просто перед якимось святом зателефонувала синові з невісткою і попросила дозволу приїхати і привітати онуків.

Треба сказати, бачиться Тамара з онуками нечасто, особливо трепетною любові до них не відчуває, подарунки до великих дат дарує, але частіше за все символічні. Відносини з дружиною свого сина Віктора з самого початку якось не склалися у неї зовсім, до слова.

– Вона чомусь вважала, що я пущу їх після весілля в одну зі своїх квартир, краще в трикімнатну! – усміхається Тамара. – І була щиро збентежена, коли зрозуміла, що це не так, що я планую квартиру в оренду здавати, а не просто її віддати їм. Ще тоді прямо відразу наговорила мені сім мішків гречаної вовни. Онуків, говорить, тоді не побачите взагалі! Я їй відповіла – ну, не побачу, і добре, не дуже і засмучусь, раз такі справи і таке ставлення до мене, адже я вам нічого не винна.

Онуки, яким зараз одинадцять і шість років, росли всі ці роки, особливо, без бабусі, і особливо від цього, вважає сама Тамара, ніхто не засмутився.

А в це свято Тамара привезла в подарунок чотири конверта – кожному з сім’ї сина Віктора. Розмінюватися на дрібниці не стала, навіть невістку обдарувала. У кожен конверт поклала по одній тисячі доларів.

Звичайно, син з дружиною були дуже здивовані – мати до цього дарувала тільки шкарпетки і шампуні, а тут таке диво – ніколи не очікували, що вона дасть їм таку суму грошей.

– Звичайно, конверти вони відкрили не відразу, подзвонили мені, коли я вдома була вже! – розповідає Тамара. – Син запитує, це звідки такі гроші? А я йому – так я квартиру продала, кажу. Вчинила так, як вам обіцяла колись. Здавати в оренду більше не хочу, втомилася вже від цього, люди різні бувають, не з усіма можу спільну мову знайти. Жити буду поки на ці гроші.

Син з невісткою Тамари здивувалися і засмутилися водночас. У них в голові не вкладається, як можна продати трикімнатну квартиру і просто проїсти такі гроші, коли «рідні діти і внуки на орендованій квартирі живуть без всяких перспектив».

Відтоді діти з Тамарою ні син, ні невістка навіть розмовляти зовсім не хочуть.

А можливо, син правий – неправильно це, проїсти дві квартири, коли у рідного сина ні кола ні двора, не залишити нічого у спадок? Невже так люди роблять? Чи правильно зробила мати?

КІНЕЦЬ.