Коли начальник на роботі повідомив нам, що іде з роботи, і натякнув, що робить це не зовсім добровільно, то ми прекрасно розуміли, що зовсім скоро і на деяких з нас чекає така доля. Ми ніяк не могли здогадатись, хто залишиться, а хто піде. Та на святкування все одно погодились.

Усім відділом ми запланували похід до нічного клубу. Там було надзвичайно весело. Ми випивали, спілкувались, танцювали. А потім я усвідомила, що спиртне вже трішки дало мені в голову, тому я й вирішила піти на танцмайданчик теж. І саме там я побачила його.

Чоловік був високим, надзвичайно симпатичним, із темним волоссям та карими очима. Я сама не усвідомила, коли прикувала весь свій погляд до нього. Звичайно, він також помітив це і попрямував у мою сторону, аби познайомитись.

Звали його Роман. Він представився і відразу запросив мене на повільний танець. На той момент мені здавалось, що нічого кращого в світі бути не може, ніж бути у його теплих обіймах. Напевно, йому також все подобалось, адже навіть, коли стихла музика ми не переставали крутитись.

До кінця вечора ми сиділи в компанії один одного. Було надзвичайно приємно та мило. Я на мить навіть подумала, що ми знайомі уже все життя. Тому вирішила й розповісти, що вона, власне, тут робить.

– Ой, знаєш, сама не знаю, що ми тут святкуємо, скоріше прийшли з колегами погуляти від безвиході. Наш нахабний керівник з компанії прийшов і швидше за все прийде на його місце ще гірший, ніж був придурок.

Після гарно проведеного вечора в клубі ми подались продовжувати ніч у мене вдома. На ранок попрощались і я сподівалась, що якось продовжиться це спілкування. Ось настрій у мене був хороший і я йшла на роботу прямо таки щаслива. Мені зовсім не хотілось думати про нового керівника, про те, що можу втратити роботу. Вже буде так, як буде.

Та моя щелепа мало не впала на підлогу, коли у кабінеті начальника я побачила свого нового знайомого, Рому. Він почав ставити мені різноманітні питання, що стосувались роботи, а я до кінця не могла усвідомити що відбувається і чому він вдає, ніби ми незнайомі.

«Це все добре, Ілоно, працівник ви цінний і відгуки хороші, але я не можу довіряти лише вашому минулому. Ще побачимо, як ви пройдете у мене випробувальний термін і тоді поговоримо про подальшу долю в компанії».

Ось тобі і маєш. Справді «прекрасний» новий керівник.

Наші стосунки могли б зашкодити роботі. Та і колеги почали б пліткувати, тому вирішили перевести мене в інший відділ, аби не крутити службові романи. Щоправда, там посада трішки нижча, та і зарплатня, відповідно. Ну але чого тільки не зробиш в ім’я кохання.  

КІНЕЦЬ.