З Любою я прожив душа у душу більше двадцяти п’яти років. Був вірним своїй дружині завжди. Так, звісно, на інших жінок поглядав. Чоловіче єство давало про себе знати. Однак Любі ніколи не зраджував. Мені всього вистачало. Ми виховували двох доньок, працювали, щоб забезпечити нашу родину, обговорювали плани на майбутнє, мали свої сімейні традиції.

Дівчата наші вже виросли та полетіли з рідної домівки. Вийшли заміж за хороших чоловіків. У старшої доньки Богдани нещодавно народився хлопчик, наш онук Дмитрик.

Здавалося, саме час нам з дружиною пожити для себе. Але Люба несподівано заявила, що йде від мене до іншого чоловіка. Я не розумів: що сталося? Можливо, я щось не так зробив. А вона відповіла:

– Ти, Олеже, чудовий чоловік. Однак у мене охололи почуття до тебе. Є тільки звичка – і все. А я хочу відчувати щось більше.

Мені було прикро та болісно чути ці слова. Після всього, через що ми разом пройшли, дружина хоче спалити всі мости?

Люба пішла від мене. Я неодноразово телефонував до неї та вмовляв повертатися у родину. Та вона тільки жартувала, що я сумую за нею, бо звичка дає своє.

Розлучення для мене було важким випробовуванням. Я ж кохав дружину і мені важко було змиритися зі зрадою. А потім ще й дізнався, що у неї коханець був декілька років. Тобто вона зраджувала мене, коли ми жили разом.

Я знайшов у собі сили, щоб почати життя з нової сторінки. Влаштувався на іншу роботу, почав ходити до тренажерного залу та займатися собою. Робив усе, щоб відволікатися та забути Любу.

Доньки часто приїжджали до мене. Вони помічали усі ті зміни, а я вдавав, що у мене все добре. Не хотів, щоб вони переживали, адже у них своє життя.

А потім я зустрів Світлану. Вона була теж розлученою. Чоловік покинув її заради коханки. Познайомилися ми в магазині. Вона тягла важкі сумки, тож я вирішив їй допомогти. Розговорилися, хоч я і думав, що більше нікому довіряти не зможу.

Потім Світлана запросила мене на каву. Ми довгий час спілкувалися з цією жінкою. Між нами виникли почуття. Згодом почали разом жити.

Однак сталося те, на що я зовсім не очікував.

Повернулася моя колишня дружина. У неї ж був ключ від нашого будинку. Вона спокійно увійшла, занесла сумку з речами та почала роздягатися. Коли я вийшов, Люба кинулася мені на шию.

– Ну що, Олежику? Засумував за мною?

Я був шокованим. Ця жінка залишила мене два роки тому заради коханця, а тепер прийшла і поводить себе так, наче нічого не сталося.

Я відкинув її руки від себе.

– Ну що сталося? Ображаєшся досі? – засміялася колишня.

– Ні, вже не ображаюся. У мене нове життя, тому бачити тебе я не маю бажання.

– Та й справді… Ми ж скільки років разом прожили! Я знаю, що ти страждав без мене! – вона продовжувала своє.

Очевидно, Люба вважала, що я досі її чекав. Та вона помилялася.

– Забирай свої речі та йди туди, звідкіль прийшла.

– Ти мене виганяєш?

– Так ти сама обрала два роки тому іншого.

– А ти теж не гаяв часу. – вона звернула увагу, що в коридорі були речі Світлани.

– У мене теж своє життя! – відповів я.

Колишня дружина стояла зніяковіла. Вона думала, що зможе так легко повернутися і я буду її чекати? Та потяг вже від’їхав.

КІНЕЦЬ.