Лариса, слідуючи традиціям, пішла на цвинтар, де вже два роки лежав її чоловік. Вона все ніяк не могла змиритися з подією і відпустить його. З Іваном вони були друзями дитинства, а потім разом вступили до одного і того ж університету. Там їхня дружба переросла в щось більше.

Важко було знайти пару гармонійніше, Лариса та Іван розуміли один одного з півслова. Вони одружилися, коли після універу знайшли роботу за спеціальністю, але на жаль, термін їхнього щастя був відмірений недовгий.

Після трьох років щасливого шлюбу сім’ю чекало велике нещастя — Івана на пішохідному переході збила вантажівка. Після цього життя Лариси розділилося на «до» та «після».

Того дня Лариса, як завжди, поверталася додому з цвинтаря, як перед виходом звідти вона зустріла невелику групу людей. Жінка середнього віку гірко плакала. Вона була одягнена в жалобні кольори, зовсім недавно вона втратила чоловіка.

Побачивши Ларису, вона несподівано на неї накинулася. -Задоволена тепер?! І не соромно тобі було зустрічатися з людиною настільки старшою! Її відтяг молодий хлопець. -Мамо, заспокойся, це не вона! Лариса поспішила звідти піти, але її наздогнав той молодий хлопець.

-Вибачте, мама просто не в собі після смерті батька. Він зраджував її, а вона його дуже любила. -Сумно. -Ага. -Мене, до речі, Іваном звати, ви не проти познайомитися? Найменше Лариса очікувала, що її друге кохання теж зватимуть Іваном, і що вони за таких обставин познайомляться.

КІНЕЦЬ.