У нас з чоловіком повне взаєморозуміння. Мені важко уявити, як би я могла вийти заміж за когось, крім Романа. Додому я приходжу з великим задоволенням та відчуваю себе дуже комфортно. Єдине, що мене турбує, це відношення моєї мами до Романа. Не розумію чому, але мій чоловік їй не подобається, кожного разу, коли вона приходить до нас, то намагається показати своє відношення до нього. Неодноразово я просила її не робити так, проте в момент, коли я говорю до мами, у неї наче закладає вуха.

Сьогодні знову її візит подарував нам багато негативних емоцій. Причиною цьому стало те, донька її колеги нещодавно з чоловіком їздила на море, а ми все ніяк не закінчимо ремонт та ніколи ще не були за кордоном. Кому яка різниця, що інші люди їздять на відпочинок. Проте Роман засмутився, сказав мені, що відчуває докір від тещі, що він недостатньо заробляє. Після таких розмов настрій моєї мами покращується та вона зі спокійною душею йде додому.

Я зателефонувала брату та попросила його вплинути на маму, адже вона слухає його більше, ніж мене. Проте Кирилу теж не подобається мій чоловік, тож він солідарний з мамою. Чому я взагалі маю їх слухати? Це мій чоловік і мені з ним жити, а не їм.

Якось Роман сказав, що за кордоном є пропозиція роботи для подружніх пар та житло надається. Тим більше, що ремонт уже скоро ми закінчимо і його вартість віднімуть від плати за оренду житла. Нас тут нічого не тримає. Квартири своєї у нас немає. Мама постійно приходить та псує настрій. Набридло уже слухати її докори з приводу того, що я знайшла небагатого чоловіка.

Вже несила слухати історії доньок маминих подруг, які вдало вийшли заміж та порівняння наших доходів. А ще те, що мама постійно заглядає в нашу кишеню.

Якось на вулиці я зустріла колишню одногрупницю. Розповіла їй про наш намір поїхати за кордон на роботу та що нам потрібне проживання. Наталя порадила нам організацію, яка якраз займається цим питанням та яка шукає подружні пари. Пропонується дуже високий дохід та хороші умови для працівників.

Ми з Романом обговорили це питання та вирішили, що варто погодитися. Ми сходили в ту організацію, там був хороший вибір та нам допомогли з оформленням усіх необхідних документів. Довелося трішки повозитися з паперами, але воно того було варте.

Мамі та брату, звичайно, нічого не казали, щоб уникнути зайвих розмов. Зовсім не хотілося, щоб вони збивали нас зі шляху та висловлювали свою “експертну” думку. Коли уже все було готово, ми зібрали свої речі та поїхали на роботу нікому нічого не сказавши. Власницю квартири, у якій ми жили, попередили заздалегідь, щоб вона змогла знайти інших квартирантів.

Коли ми уже поселилися в будинку для працівників, мама написала мені. Мовляв, вона прийшла до нас додому, а нас вдома немає, додзвонитися не може, запитувала де ми. Вона дуже сварилася на мене через те, що я з нею не порадилась та не попередила про переїзд. Навіть грозилася приїхати до нас. Я не сказала адресу, пояснила їй, що я вже доросла та можу самостійно приймати рішення у своєму житті. Мама образилась, потім мені ще писав брат те ж саме, що й мама, відповідь моя для нього не змінилася.

Можливо, я вчинила з ними грубо, проте, я вважаю, що лише так їм дійде та вони від нас відчепляться.

КІНЕЦЬ.