Ми з сестрою росли з бабусею, батьків не стало коли ми були ще маленькі. На той момент бабуся була ще молода і виховувала нас коли я уже стала дорослішати, то вирішила що потрібно їй допомагати фінансово, скільки ми проживали лише на одну бабусину пенсію.

У мене була молодша сестра, на той момент її було лише 10 років. Я розклеювала оголошення та роздавали листівки. Коли мені було мало грошей і від цього заробітку, я пішла мити під’їзди. Коли бабуся дізналася про це сказала, щоб я покинула цю роботу оскільки я ще молода та мені не можна носитися з важкими відрами.

Перед тим, як приступати до якоїсь роботи бабуся просила радитися з нею. Сестра Надія була рада що я заробляю тому, що я купувала їй усе що вона забажала.

Після закінчення школи я влаштувалася касиром в супермаркет і почала добре заробляти, нам вистачало на хліб з маслом, а також на одяг, сестра продовжувала брати у мене кошти, вона на той момент уже закінчувала школу. Я дуже цьому раділа, тому що скоро вона теж могла піти працювати та більше не братиме у мене кошти. З Надією у нас були постійні проблеми бабусю раз у раз викликали в школу через поведінку Надії не було місяця, щоб вона щось не накоїла.

Згодом я вступила до університету, за навчання оплачувана сама. Стала проживати у студентському гуртожитку та й надалі допомагала бабусі грошима. Я познайомилась з Назаром.

Ми почали зустрічатися. Назар місцевий, його батьки мають кошти та казали, що в майбутньому допоможуть йому з покупкою житла. Згодом Назар запропонував одружитися та батьки подарували нам перший внесок на житло. Далі ми почали виплачувати платежі разом з чоловіком.

Все ретельно порахувавши, ми зрозуміли, що наших двох зарплат вистачає на внесок за квартиру та ще й залишається на прожиття. Кошти, які видавали в якості премії та дохід від додаткової роботи Назара складали нашу фінансову подушку. Ми вирішили розпочати робити ремонт у нашій квартирі.

Моя сестра Надія продовжувала проживати з бабусею та їй було дуже важко знайти роботу, оскільки сестра дуже сильно перебрала. Їй хотілося отримувати кошти за
те, що вона просто ходить по офісу. В результаті вона була дуже не уважною це помітили її колеги.

Вирішили підставити Надію, коли на фірмі сталася криза. В усьому звинуватили сестру і вона попала на велику суму грошей.

Для того, щоб Надію не п осадили до в’язниці, бабусі довелося продати свою квартиру. В результаті вони опинилися на вулиці. Ми з чоловіком порадилися та вирішили, що бабусю ми заберемо до себе назавжди, а Надію лише на один місяць. За цей час вона має сама влаштовувати своє життя, тобто знайти роботу та квартиру, яку вона буде винаймати та у ній жити.

Проте пройшов місяць, а Надія роботу так і не знайшла. Вона і далі спокійно проживала у нашій квартирі та не збиралася нічого робити. Одного разу, коли я була на роботі, Назар запитав у Надії, коли вона знайде собі житло та роботу. На що він не почув чіткої відповіді.

Тоді Назар прогнав Надію з нашої квартири. Після мого повернення сестри вже вдома не було, бабуся сиділа зажурена і мені було шкода її, але водночас я розумію Назара, оскільки двоє дорослих людей додалися на нашу голову, одна з яких має можливість працювати та не хоче.

КІНЕЦЬ.