Зараз моїй мамі 58 років, і останні чотири роки вона не працює – доглядає постійно за нашою бабусею! Здала свою власну квартиру в оренду, переїхала тоді відразу жити до старенької. Бабусі скоро буде 80 років, і у такому віці з нею вже дуже непросто. Ночами вона майже зовсім не спить, скаржиться всім на маму, збирає речі та говорить, що поїде кудись до далеких родичів, колись давно, в дитинстві, вона жила там.

Нас впізнає через раз, годину говорить, щось розповідає, а потім знову каже, що ми їй чужі люди, маму мою іноді приймає за свою рідну маму. Мамі взагалі не позаздриш зараз, звичайно, їй дуже важко впоратися з цим. Бабусю саму не можна залишити ні на годину, хоча моменти покращення у неї бувають, і тоді вона цілком нормальна людина. А потім – знову все те саме, – якось поділилася зі мною Тамара, моя однокласниця колишня.

Я вирішила поцікавитися:

– Мама зараз лише одна займається бабусею, нікому їй допомогти?

– Іноді, бувають такі дні, що на пів дня приходить доглядальниця і сидить з бабусею, інакше це неможливо. Платимо їй гроші, які отримуємо від оренди маминої квартири. Ну і ми з чоловіком беремо участь, не фізично, правда – на нас матеріальна підтримка і різні організаційні питання, коли мама до нас звертається, ми стараємося допомогти їй чим можемо при будь-якій нагоді. Фахівця якогось до бабусі привезти, чи бабусю відвести в поліклініку, наприклад, щось знайти або купити, субсидію оформити. Фізично допомогти особливо не можемо ми їм зараз – у нас діти, їх немає нам з ким залишити.

Дітей у Тамари та її чоловіка Сергія двоє – хлопчик та дівчинка дошкільного віку.

Доньці немає ще й трьох років, тому сама Тамара сидить в декреті. Чоловік працює і виплачує кредит. Платити залишилося небагато, але проблема в тому, що квартира, за яку вони віддають борг – маленька, однокімнатна. Хоч і за площею, але для сім’ї з чотирьох осіб вже зараз тісний і незручна. Тому найближчим часом подружжя планує брати другий кредит, на житло побільше.

– В ідеалі нам взагалі трикімнатна квартира потрібна зараз! – зітхає Тамара. – У нас хлопчик та дівчинка, не будуть же вони жити в одній кімнаті, а діти швидко ростуть. Це поки маленькі, ще нічого, а потім потрібно їх буде розселяти, щоб в кожної дитини був свій простір.

На сьогоднішній день трикімнатна квартира коштує великих за їхніми мірками грошей, і з кредитом вони впораються тільки в тому випадку, якщо Тамара вийде з декрету і теж буде працювати та заробляти гроші для сім’ї. По іншому ніяк.

Вони і зараз, чесно кажучи, по грошах якраз кожну копійку рахують, щоб вкластися в бюджет. Наперед нічого не платять, йдуть строго за графіком, економлять на всьому на чому лише можна.

На макаронах, звичайно, не сидять, але і не шикують зовсім, не дозволяють собі нічого зайвого купити, щоб зайву копійку не витрачати, лише дітям дозволяють краще харчування, зрозуміло, тому на дітей йде найбільша частина їх доходу.

У відпустці, можна сказати, до ладу не були жодного разу – хіба що їздили в гості до матері Сергія, телефони носять старі, а не якісь там дорогі Apple, зайвого не купують абсолютно нічого. Всі обновки тільки тоді, коли старе прийде в непридатність і ті речі просто вже не можна носити.

Автомобіль теж в сім’ї Lanos, звичайне недороге авто, хоча, звісно, мріяли, як і кожна молода сім’я про Mercedes-Benz. Загалом, Тамара і сергій – звичайна середньостатистична сім’я.

А тут ще бабуся з мамою, яким теж треба допомагати грошима, адже на дві пенсії і гроші за оренду квартири не пошикуєш, з урахуванням доглядальниці, аптеки для обох жінок, продуктів, які мама вибирати по різних магазинах не може, як роблять всі пенсіонери, а бере те, що є в супермаркеті в першому ліпшому, бо далеко піти не може.

– І я сиджу думаю, чи це реально взагалі, ходити на роботу з двома маленькими дітьми? Няню наймати по догляду за сином та донькою сенсу немає абсолютно ніякого – доведеться їй всю зарплату віддавати. Свекруха далеко, мама допомогти з дітьми не може, зайнята з старенькою бабусею.

Ще й син скоро в перший клас піде, там взагалі не знаю, що робити. Потрібно буде водити його в школу, приводити зі школи, з уроками допомагати, хто це буде робити, навіть думки жодної не маю. Ще ж і канікули кожні півтора місяця, з дитиною порібно вдома сидіти, виходить, комусь.

Тамара з чоловіком часто думають про те, як би збільшити свій сімейний дохід, але особливо нічого придумати не можуть. Сергій і так працює з останніх сил, а Тамара з двома дітьми багато не заробить, навіть якщо залишити на когось дітей і вийти в свій офіс.

І, звичайно, у Тамари часом бувають думки про спадщину. Ну а що, адже рано чи пізно все одно це питання постане. У бабусі дуже добра трикімнатна квартира і двоє спадкоємців: мама Тамари і мамина сестра. При тому, що ні тітка, ні її дочка для бабусі не роблять абсолютно нічого, напевно, справедливо було б, якби бабусина квартира дісталася мамі вся, щоб вона ні з ким її не ділила, адже за бабусею вона доглядає сама. Так навіть і половина трикімнатної квартири істотно їм допоможе.

У тому, що мама поділилася б частиною квартири з нею, Тамара навіть ні хвилини не сумнівається. Мама – людина дуже добра, звикла жити для інших, всіх постійно шкодує в усьому, дуже хвилюється, що не може багато спілкуватися зі своїми онуками.

А недавно Тамара поділилася з мамою думками про бабусину квартиру, і почула дуже дивні для себе речі, які навіть не очікувала почути.

– Ой, тієї спадщини я не чекаю взагалі! – сказала мама. – Бабуся заповіт оформила, ще кілька років тому, коли при світлому розумі ще була – на Наталку. У твоєї, каже, Тамари квартира є, а у Наталі, доньки маминої рідної сестри, бабусиної онучки, взагалі нічого. Я повинна їй допомогти, а у мене лише одна квартира є, от і віддам її їй.

Наталка – двоюрідна сестра Тамари, дочка тітки, материної сестри. І якщо тітка час від часу ще хоча б дзвонить, дізнається, як там бабуся, то Наталка не проявляє до старенької взагалі ніякого інтересу та уваги. Не те, що ні копійки не дала – навіть не дзвонить, зі святами не вітала ніколи. Живе своїм життям.

– Я просто в повному здивуванні була взагалі після розмови зі своєю мамою! – поділилася зі мною Тамара. – Кажу, і ти все повністю знала давно про заповіт на Наталю, коли з роботи звільнялися і з бабусею сідала? Вона, така – так, була в курсі, але все одно ніхто, крім мене, цього б не зробив, а бабусю залишати одну вже було просто неможливо. Я кажу – ну нічого, мамо, тобі спадщина належить згідно із законом, якщо що, підемо до суду.

Ще довести треба, що бабуся при світлому розумі була на момент написання заповіту! А мама – нікуди я не піду, ось ще, з родичами буду про спадщину розбиратися. Як ти можеш про мене думати так? Нічого мені не потрібно, і я доглядаю не за гроші, а з почуття любові і свого обов’язку перед матір’ю. А то, що родичі не допомагають – нехай буде на їх совісті. Я ж не буду їх вмовляти глядіти маму, у тебе квартира є і у мене квартира є, а решта нехай буде на їх совісті, якщо вони не допоможуть мені доглядати за бабусею.

Тамарі лише от зовсім не подобається така постановка питання.

– Я говорю, мамо, ну якщо тобі нічого не потрібно, то потрібно нам з чоловіком та дітьми! Ти за законом маєш право на спадщину. І ти її цілком заслужила своєю працею! Так навіть ми з моїм Сергієм набагато більше її заслужили, ніж Наталя зі своєю матір’ю. Але мама твердить одне – бабуся вирішила так, а не інакше, проти її волі я не піду, з ріднею сперечатися не буду. І начебто рано ще поки говорити про щось, бабуся досить міцна, фахівець хороший недавно її дивився, сказав, що при такому гарному догляді вона проживе ще багато років.

Але думки ці все одно крутяться в голові щохвилини. Чому моя мама не розуміє, що вона може покращити життя нам усім? Мені не потрібно буде шукати роботу, ми зможемо придбати гарне житло. А мама навіть слухати не хоче. Зате родичам буде велика квартира, просто так, наче з неба впала. Ну невже це справедливо? Каже мені мама, як мене не стане, то забереш мою квартиру собі, а бабусину квартиру не чіпай вже.

Ну чому так в житті буває, одна добра людина доглядає на старості років, а житло дістається зовсім іншим родичам, які хитріші?

Джерело