У мене є семеро онуків. Багато людей були б раді, що у їхнього сина так багато дітей, але не я. У мене не вистачає терпіння з усіма онуками бавитись, я не витримую їхнього плачу. Мені не подобається шум, який вони створюють.

Мені уже шістдесят шість років. Я думала, що у мене буде спокійна старість. Але я змушена дбати про онуків і кожного разу їх стає більше. Невістка каже, що планує ще дитину.

Я просила сина, щоб вони не планували більше дітей. Народжувати так багато дітей шкідливо для здоров’я. Можна використовувати сучасні засоби контрацепції. Але вони мене не слухають і планують восьму дитину.

Вони живуть зі мною у великому будинку і місця вдосталь. Але це не означає, що мій син і невістка мають мати багато дітей.

У мого чоловіка був власний бізнес і ми добре заробляли, тому збудували великий будинок. Після смерті батька мій син успадкував бізнес. Завдяки цьому він добре заробляє і може забезпечувати свою сім’ю.

Мені не комфортно жити з сім’єю сина, я хочу спокійну старість, а не доглядати онуків. Мені набридло слухати крики дітей і дивитись, як вони бігають по будинку і все розкидають. Мені потім доводиться за ними прибирати. Уявіть собі скільки мені доводиться готувати, щоб нагодувати усю сім’ю.

Діти ростуть і постійно хочуть їсти. Я увесь день працюю. Я куховарю, прибираю і перу одяг. Я мию посуд за усіма своїми родичами.

Декілька днів тому я зустріла свою подругу дитинства з якою я не бачилась багато років і вона мені сказала, що зараз живе сама і я можу переїхати до неї жити.

Я прийшла додому і одразу спакувала речі, я зрозуміла, що це мій шанс на спокійну старість. Нехай мій син та невістка самі дбають про своїх дітей, а більше не хочу бути їхньою служницею.

КІНЕЦЬ.