Коли я лежала в лікарні, поряд зі мною лікувалася жінка похилого віку. Їй було вже за 70, але вона відрізнялася тверезістю розуму та бажанням спілкуватися.

У нас було дуже багато спільних тем, і якось розмова зайшла про стосунки між свекрухою та невісткою. Вона сама є свекрухою. Має сина, і коли той привів додому свою майбутню дружину – моя сусідка по палаті дуже зраділа. Дівчина їй сподобалася, була вона зі звичайної родини.

Молодята зустрічалися деякий час, а потім вирішили одружитися. Саме тоді з’ясувалося, що батько невістки – найскупіша людина на світі.

Його боялися як дружина, так і дочка, тому коли він оголосив, що виділить для кожного гостя по сотні – ніхто не зміг йому заперечити. Весільний комплект одягу для нареченої купувала моя сусідка зі своїм чоловіком. Та й організація весілля здебільшого лежала на них.

Сусідка з чоловіком та сином жила у великій троячки у центрі міста. Невістка теж жила зі своїми батьками. Оскільки місця молодим не було ніде, батьки нареченого вирішили продати свою троячку, купити двокімнатну для себе в спальному районі, а молодим подарувати однокімнатну. Так і вчинили.

Коли молодята чекали на дитину, вони вже жили у своїй власній квартирі. Зі своїми батьками невістка перестала спілкуватися: іноді тільки телефонувала своєї матірі. Кілька тижнів тому помер чоловік моєї сусідки.

Саме тоді вона вирішила, що їй нема чого жити в двійці, тому вона продасть її, купить собі однушку десь на околиці, а для онуки, яка вже підросла, візьме однокімнатну. Того дня я зрозуміла, що іноді свекруха може бути ближчою, ніж рідна мати.

КІНЕЦЬ.