– Це диво, розумієш? Народження дитини це диво, щось незбагненне! Ти звичайно ще не дуже доросла, доню, але раз питаєш, значить уже думаєш про це.

Ти була така маленька і дуже гарненька. Як лялечка. Навіть акушерка мені тоді сказала:

– Матусю, подивіться, хто у вас народився? Правильно, дівчинка! І не проста дівчинка, а дуже гарна!

Та й потім, коли ти росла, люди навіть на вулиці підходили і захоплювалися!

І в школі на всіх виставах тобі головну роль давали, бо ти не лише розумниця і відмінниця, а й красуня!

Гордість школи і наша з татом теж!

Ірина з любов’ю дивилася на свою дочку Алісу.

– Мамо, це все добре, але я просила тебе розповісти, як я народилася! Як це було?

– Як це було? Я тебе народила швидко і все було гаразд. Тато був дуже радий, він дуже хотів доньку, уявляєш? Чоловіки зазвичай сина хочуть, а тато мріяв про донечку…

… – Ну навіщо я доньці розповідатиму, що в мене були важкі пологи, – думала Ірина. – І я думала, що мене не стане. У Аліси попереду навчання в інституті, потім вона закохається у якогось хорошого хлопця, приведе його додому знайомитися. А потім ми влаштуємо гарне весілля. І покличемо рідних та друзів. Бабуся Марія з дідом Василем із села приїдуть…

– Мамо, ти мене не слухаєш, адже я в тебе запитала, чи важко народжувати? Ти боялася? – обличчя Аліси було напружене, їй явно було важливо, що скаже мама. – В інтернеті всяке пишуть, мамо, але я хотіла від тебе почути.

– Вибач, Алісо, я не почула, а чому ти питаєш? Ти не думай, всі народжують, коли ти вийдеш заміж і чекатимеш малюка, я тобі все розповім, гаразд?

Ірина ласкаво поклала руку на плече дочки. Яка ж Аліса ще маленька. У школі навчалася чудово, а в житті така наївна. Не те, що деякі, не встигнуть навіть отримати освіту, а вже і заміж, і діти.

Або взагалі без чоловіка народжують, от бабуся Марія із села тиждень тому дзвонила.

У сусідки Люби, її дочка Світлана народила дівчинку. А ще ж нещодавно школу закінчила – вони з Алісою ровесниці.

Добре хоч хлопець не негідник виявився. Побралися, та що то за сім’я? Самі діти, а в них уже дитина!

Аліса встала з–за столу і поставила на газ чайник. Вона насипала заварку, дістала чашки і пачку печива.

Вона сіла за стіл і уважно глянула на матір.

– Мамо, я хотіла тобі дещо сказати, – раптом заявила Аліса. – Тільки ти не хвилюйся, мамо.

– Господи, доню! Та що ж таке в тебе сталося! – сплеснула руками Ірина.

Ірина не розуміла, що відбувається.

– Пам’ятаєш ви з татом мені казали, що коли щось серйозне, щоб я завжди йшла до вас із татом і не робила дурниці? – продовжила дочка. – Насправді нічого страшного не відбувається, просто ми хотіли пізніше, але так сталося.

Загалом, мамо, я виходжу заміж за Артема! Ви тоді з татом сказали, що це несерйозно, коли Артем мене одного разу проводжав додому і ми з вами з татом зустрілися.

Що Артем мені зовсім не підходить. Мама, Артем не пішов вчитися тому, що він уже понад рік на заводі працює.

У них тата немає, а мама мало заробляє. І сестра у Артема молодша у другому класі. Ви мені тоді сказали, що Артем мені не пара, тому ми зустрічалися з ним, але вам я не говорила.

Але тепер мені вже вісімнадцять, і ми подали заяву. Мамо, я чекаю дитину! – Аліса замовкла і дивилася запитально на маму.

Ірину наче холодною водою обдало. Все її життя перед очима промайнуло! Як це заміж за Артема? А навчання, гідний парубок, невже нічого цього не буде?

Та ще й дитина, ні, цього не може бути! Адже Ірина зовсім не про таку долю для дочки мріяла!

Ірина закрила фотоальбом і зняла з рук онука Славка:

– Біжи до дідуся, він тебе сьогодні спати вкладатиме і розповість про те, як машини сплять у гаражі. Хочеш

– Так, хочу, – Славко вже тер очі. – А матуся з татом скоро приїдуть?

– Скоро Славку, ти ж знаєш, вони за твоєю сестричкою до пологового будинку поїхали. Або, мій рідний, йди! – Ірина посміхнулася.

Хто б міг подумати, що все буде зовсім не так, як уявлялося…

Артем виявився чудовим хлопцем. Вони з Алісою одружилися, Аліса вступила на заочне і незабаром народився Славко.

Артем дуже старається, і технікум закінчив, і працює. У результаті Ірина забула всі свої мрії про примарного нареченого для доньки.

Краще за Артема їй зятя не треба. Ось і зараз зять навколо пологового будинку кола нарізає, за Алісу переживає – вона йому донечку народжує.

Добре, що вони свою любов зберегли, труднощів не злякалися.

Не завжди все буває поважно шляхетно і по порядку. І дякувати Богові, що дочка прийшла до неї тоді і все розповіла, а не наробила дурниць.

Тепер вони мають Славка, дідусь його просто обожнює. А скоро привезуть і внучку, цікаво, на кого вона буде схожа.

– Все, заснув, ну що бабусю, ходімо чай пити, – чоловік Олексій вийшов із дитячої кімнати.

Смішно, Ірина досі дивується – ну яка вона бабуся, а Олексій дід!

Їм ще й п’ятдесяти немає, адже вона теж Алісу на третьому курсі народила, потім відпустку брала.

Але яке ж це щастя, що так склалося!

КІНЕЦЬ.