Коли я була вагітна, мої смаки у їжі були доволі дивними. Одного разу коли я проходила повз магазин канцтоварів, мені терміново захотілося з’їсти крейду. Я зайшла до магазину, запитала у продавця чи є у них крейда. Продавець запитав чи мені упаковка потрібна, чи поштучно, кольорова чи біла.

Я подумала, що краще поштучно, раптом, мені смак не сподобається. Продавець лише посміявся та продав мені крейду. Напевно, я така не перша вагітна жінка, яка купує крейду для того, щоб її з’їсти. Смак крейди мені не сподобався, напевно, якась підробка. Скоріше за все, в школу потрібно йти та просити або шукати її там, де крейду добувають.

Я зателефонувала до свого чоловіка та запитала де мені краще дістати крейду. Чоловік розсміявся у слухавку та сказав, що коли ми підемо наступного раз до лікаря, то запитаємо чому мені так хочеться крейди та що лікар може мені приписати. Крейда, яка продається в магазині, містить в собі клей та її краще не їсти. Та й вона не призначена для вживання у їжу.

Під час наступного візиту до лікаря Валентин описав мої хотілки та лікар сказала, що це через нестачу кальцію, сказала, що можна вживати у їжу, щоб поповнити запаси та сказала мені які препарати можна придати в аптеці. Це питання владналося та через деякий час мені дуже захотілося диких грушок. В супермаркетах такі не продаються, на нашій дачі теж такі не ростуть.

Думала, що перехочеться, але ж ні, з кожним днем бажання все збільшується та збільшується. Довелося їхати на дачу та ходити по сусідах у пошуках дикої груші. Ні в кого на подвір’ї такі фрукти не росли, лише. Провести Віталій Семенович нас не зміг, бо чоловік уже старенький, але детально описав дорогу.

Ми вирушили вирушити в дорогу наступного дня, щоб мати якомога більше часу на пошук грушки. На дорогу ми витратили приблизно годину, адже я не можу швидко пересуватися, а на автомобілі там проїхати нереально. Добре, що на вулиці була хороша погода. Нарешті ми дісталися до дикої груші, Валентин зірвав мені декілька плодів, я їх з’їла та нарешті заспокоїлась.

Ми були сильно вражені краєвидом, який перед нами відкрився. На дикій груші висіла гойдалка та ми зробили дуже багато вдалих фото. Знайомі фотографи уже замучили нас запитаннями де ми знайшли таку природу та як туди дістатися.

Згодом народилася наша донечка, а ми ще й досі ходимо до дикої груші ласувати її плодами.

КІНЕЦЬ.