Олександр з самого ранку не знаходив собі місця. Поки дружина куховарила й натирала столові прилади, він ходив по дому, як сіра хмара, шукаючи собі якесь заняття. Даша пробувала заспокоїти коханого.

-Це не так вже й страшно. Наша донечка виросла, тобі пора з цим змиритися.

-Якщо він мені не сподобається, я їй так і скажу. Панькатися не буду, не дозволю своїй дитині потрапити в погані руки.

Дружина лише посміхалася. Вона ніколи не могла подумати, що саме Сашкові буде важко відпускати доньку з дому. В їхній родині саме вона була більш сентиментальною та коли мова заходила про дитину, чоловік одразу м’якшав.

Нарешті у двері постукали. Це вони! Подумали обоє батьків й Сашко поспішив зустрічати дочку та майбутнього зятя. Перше, що він побачив – це величезні сині очі молодого хлопця. Ці очі були для чоловіка дуже знайомими. У пам’яті постали картинки з минулого життя.

Сашко разом зі своїми друзями гуляли у парку, коли натрапили на двох симпатичних дівчат. Звісно, вони одразу пішли знайомитися. Прекрасні дами виявилися зовсім юними. Обидві приїхали вступати до університету й сумлінно готувалися до вступних іспитів. Особливу увагу Олександр звернув на Катю. Саме її великі сині очі, як бездонне небо, покорили серце юнака.

Він використав весь свій арсенал жартів та улесливості, щоб вмовити дівчину піти на побачення. Ввечері молода пара гуляла нічним містом та дивилася на зіркове небо. З розмов Каті Сашко зрозумів, що вона не місцева. Приїхала в Україну з Канади. Про Київ знала із розповідей своєї бабусі, яка свого часу тут проживала. Дівчина полюбила це місто одразу й вирішила, що навчатиметься саме тут.

Через тиждень Катя прийшла на побачення з неабиякою радістю – її зарахували на факультет іноземних мов. Невимовне щастя охопило й Сашка. Їм не доведеться розлучатися, Катя зможе залишитися. Про те, що ця дівчина його доля, він ні каплі не сумнівався, тому одразу й сповістив батьків, що збирається одружуватися.

Вони, звісно, не були в захваті від рішення сина, але й забороняти не стали. Та і які там могли бути заборони, якщо Катя була на другому місяці вагітності. Коли народився хлопчик, назвали Сергійком. З дитиною допомагали батьки Сашка. Поки новоспечені мама й тато гризли граніт науки, ще молода бабуся гуляла з онуком та займалася хатніми справами.

Сашко був радий стати батьком. Він просто душі не чаїв у своєму синові. Чого не скажеш про Катерину. Після народження дитини, вона стала дуже роздратованою. Постійно на всіх кидалася, усім була незадоволена. Мати пояснювала Саші, що це гормони й просто потрібно перечекати та чоловік неабияк хвилювався за свою кохану.

Він старався в усьому їй допомагати. Більше часу проводив з сином. Влаштувався на роботу, щоб заробити грошей і з’їхати на орендовану квартиру. Можливо Каті не подобалося, що вони живуть з батьками, тому вона себе так і поводила. Та причина крилася в зовсім іншому. Про це Сашко довідався випадково, коли пізно повертався з роботи.

Біля під’їзду свого будинку Олександр побачив знайомий автомобіль. Це був його товариш Володька. Вони не бачилися, відколи посварилися через Катю. Володі вона теж сподобалася та дівчина надала перевагу другу, тож хлопцеві довелося відступитися. Сашко хотів підійти та привітатися з другом, але в останню мить зупинився. З машини вилізла його дружина. В гарному настрої з посмішкою на обличчі, вона направилася до будинку. Зупинилася на мить біля вхідних дверей, а потім розвернулася й побігла до Володі. Коханці почали цілуватися й ще довго не могли розпрощатися.

Олександр не вірив власним очам. Його кохана Катя зраджувала йому з колишнім другом. Такого приниження він терпіти не буде. Зачекав, коли дружина зайде у квартиру, а потім пішов слідом за нею. Катя аж підскочила він несподіванки, коли почула як гримнули вхідні двері. Побачивши сердитий погляд чоловіка, вона здогадалася, що він про все дізнався.

Сашко дав їй один день, щоб їхати від них із сином. Віддавати дитину цій облудниці чоловік не збирався. Вранці пішов на роботу, а коли повернувся, Сергійка не було, зникли й речі дитини. Дружина втекла від нього разом із сином. Він довгий час намагався їх розшукати. Через знайомих довідався, що Катя повернулася до Америки. Шукати її там, рівносильно тому, що шукати голку у стосі сіна.

Довгий час Сашко горював, нічого йому не було миле. Він так сильно сумував за своїм сином, що вбачав його у кожному маленькому хлопчику. З досади він ходив на дитячий майданчик. Просто сидів там й спостерігав, як граються чужі діти.

Одного разу до нього підійшла дівчинка років чотирьох. Вона плакала та просила знайти її маму. Чоловік взяв дитину на руки та вирушив на пошуки пропажі. Мама дівчинки знайшлася через хвилин десять. Теж вся заплакана, вона кинулася до своєї дитини. Довгий час обіймала її та сварила за те, що та її не зачекала біля аптеки.

Лише переконавшись, що з донькою все гаразд, жіночка подякувала Сашкові за допомогу. Щоб віддячити йому повною мірою, запросила до себе в гості на вечерю. Планів на вечір в Олександра не було, тож він і погодився. Як пішов до цих двох прекрасних незнайомок, так в них і залишився. Даша була розлученою, сама виховувала Марійку. Сашко удочерив дитину й ніколи не згадував про те, що не є її рідним татом.

Побачивши розгубленість чоловіка, Даша взяла ініціативу у свої руки. Жінка провела гостей до столу, ткнувши дорогою Сашка в бік. «Та що це з тобою!» прошепотіла вона чоловіку й повела його до столу.

Марія схоже теж відчула напруження батька. Дівчина почала розповідати про свого хлопця та й Сергій веселив присутніх вдалими жартами. Олександр довгий час сидів мовчки, а потім все-таки не витримав й запитав у хлопця про його маму. Сергій розповів, що не місцевий. Прилетів в Україну з Америки. Мама часто розповідала про цю країну, тож хлопець ще в юності вирішив, що навчатиметься саме тут. Коли Сашко запитав про батька, хлопець зніяковів. Сказав, що немає в нього тата. Тоді Олександр розповів присутнім свою історію.

З того дня, коли Сашко зустрів рідного сина, а Марійка дізналася правду про свого батька минув рік. Сьогодні Даша знову заспокоювала свого чоловіка, адже той неабияк нервував.

-Любий, заспокойся, а то Марійці теж почне нервувати. Ти ж не хочеш зіпсувати їй такий важливий день.

-Ну вибач, що я так нервую! Знаєш я не кожного дня веду доньку до вівтаря.

Батько з нареченою тихо ступали доріжкою до весільної арки, де на наречену чекав Сергій. Сашко був певен, як ніколи, що віддає дочку у надійні руки свого сина.

КІНЕЦЬ.