Артем пішов від дружини, бо тій від нього потрібні були лише гроші. Зібрав речі та переселився до заводського гуртожитку і повністю присвятив себе роботі.

Начальство оцінило його працьовитість і незабаром підвищило його зарплатню. А за три місяці дирекція виділила йому двокімнатну квартиру.

Коли він приїхав подивитися вже на свою квартиру, то не зміг вставити ключ у замок. Двері були зачинені зсередини і в замку стирчав ключ. Артем зателефонував у двері. Звідти пролунав жіночий голос: — Мені нема куди йти зі своїми дітьми! Нікого сюди не впущу!

– Але це моя квартира. В мене на неї документи! — обурився Артем. — Мені все одно! — відповіла жінка. У поліції йому сказали: — Ми в курсі цієї проблеми, але зробити нічого не можемо. Артем вирішив сам розібратися зі своєю квартирою. Прийшов, зателефонував. На цей раз жінка йому відчинила двері.

— Чому ви опинилися у моїй квартирі? Чому у вас немає власного житла? — Я ходила до мерії. Вони сказали, що нічим допомогти не можуть, – відповіла жінка. — А давайте разом сходимо ще раз, — запропонував чоловік. Але пішли вони не до мерії, а до обласної адміністрації.

Там їх запевнили, що жінку заселять у будинок, що будується, через півроку. Навіть адресу будинку та номер квартири назвали. — Спасибі вам! — сказала вона Артему, сяючи від щастя. — Я завтра ж звільню вашу квартиру і переїду до гуртожитку. — Загалом можете залишитися жити в мене.

Місця вистачить, – сказав їй чоловік. Звичайно ж , дівчина з радістю погодилася… За півроку Інга з дітьми переїхала до нової квартири. А Артему раптом стало самотньо і нудно одному. Він зателефонував Інзі… Через півтора року Артем із Інгою зіграли весілля, свої дві двокімнатні квартири вони продали та купили чотирикімнатну. Чекають на поповнення в сім’ї…

КІНЕЦЬ.