Я захво ріла. Ось такий у мене слабкий іму нітет. Щойно, то відразу температура. Я відпросилася з роботи, прийшла, лежу, ліkуюсь. — Привіт, — зателефонувала сестра, — ми зараз тобі племінника привеземо. Вже виїжджаємо. — Не пощастило. Я хворію. — То хай твій чоловік за ним наглядить. — Чоловік на роботі. Ображена сестра скинула виклик . Ні тобі «чим доnомогти?», ні тобі «Одужуй!». Повернувся з роботи чоловік. Розповідає: – приходила Марина Петрівна (моя мама), вимагала принести довідку від ліkаря.

Підозрюєте, що ти симулянт. Мовляв, навмисне прикинулася хво рою, щоб із племінником не сидіти. Мені йти за довідкою до поліkлініки? — До пішла вона подалі. Вона що, мені за цією довідкою бюлетень сnлатить?! Переб’ються. Краще зі мною посидь, — відповіла я чоловікові. За два тижні вийшла на роботу. Про це дізналася сестра. Відразу ж був дзвінок. — Ну, сьогодні ти зможеш з племінником посидіти? — З місця в кар’єр запитала вона. — Сьогодні сиджу, — сказала я. Увечері сестра з племінником прийшла до мене. — Хочу торт! — тільки-но зайшовши в квартиру зажадав племінник. — Про який торт він говорить? — Запитала я сестру.

— Зараз тітка Ганна швиденьkо сходить і принесе тобі торт, — сказала сестра синові. — Про який торт ви говорите? – повторила я запитання. — Минулого разу ти нас підставила. Через тебе ми з чоловіком не змогли піти на день народ ження Клавдії. Торт – це відшkодування моральної шkоди, – пояснила вона. — Значить так! — Почала закипати я. — По-перше, ти зараз підеш і принесеш торт хлопчику. Або більше ніколи не проси мене посидіти з ним. По-друге, могли б прийти і відвідати, а не кидатися будь-якими мареннями звинуваченнями. Але ж ви лише про себе kоханих думаєте. Вам немає справ до мого самопочуття.