Десь майже біля трьох років тому я познайомилася з Русланом. Ми тоді ще молоді були навчалися, це були наші молоді студентські роки. Він приїхав до нас з іншого міста навчатися.

З Русланом ми познайомилися на дні народженні нашого спільного друга. Після того він запросив мене на побачення. Так ми стали зустрічатися.

Роман дійсно дуже подобався мені, він був красивий та розумний, всі дівчата на нього заглядалися в той час, кожна вважала за вдачу познайомитися з ним.

Десь через місяців 8 ми стали жити з ним разом у квартирі, яку для мене орендували мої батьки за свої гроші. Здавалося, більшого щастя годі й шукати.

Таке самостійне життя з коханою людиною мені подобалася, я була дійсно по-справжньому щасливою. Вже подумки малювала собі гарне майбутнє, готувалася, до щасливого сімейного життя.

Я літала від радості, наче на крилах щодня, щогодини. Не потрібно нікуди ходити, мій коханий Роман завжди поруч зі мною. Жили ми дуже весело. Так пройшов ще рік.

А потім, коли минуло вже чимало часу, мої батьки почали натякати мені на наше весілля, адже сподівалися, що я чоловіка знайшла. Я і сама була не проти того, щоб вийти заміж за Руслана, адже давно в думках малювала собі шикарне весілля, де я в красивій білій весільній сукні йду поруч з Русланом.

А чому чекати ще так довго, адже ми кохаємо одне одного, живемо разом вже чимало часу. Навіщо тягнути з часом? На мій День народження я отримала заповітне кілечко і пропозицію вийти заміж від Руслана. Це було щось неймовірне, здавалося усі мої мрії скоро здійсняться.

Скільки радості і щастя було у мене на душі. Ви собі не уявляєте навіть! Я, звичайно ж, чекала цього, але все одно була на сьомому небі! Відразу ж розповіла всім – і подружкам, і батькам своїм, всі знали, що ми скоро одружуємося, а я сяяла від щастя.

Відтоді ми з Русланом стали будувати плани на найближче наше спільне майбутнє.

Я дивилася реально на речі, адже грошей у нас особливо не було, тому, попри свої мрії, я хотіла просто розписатися з Русланом якомога швидше, без жодних урочистостей, адже грошей у нас на святкування не було, а просити щось у батьків я не хотіла, адже вони чимало грошей витрачали на оренду квартири для мене.

Але мій наречений рішуче сказав, що хоче спочатку закінчити університет, а потім вже зіграти весілля. Він сказав, що так буде правильно, адже ми обоє будемо готові до дорослого сімейного життя і тоді у нас будуть гроші для гарного весілля, про яке я мріяла завжди.

В принципі, я була не проти такого стану подій, адже яка молода жінка не мріяла одягти весільну сукню. Адже головне – це наші почуття, а не дата, я готова чекати, скільки потрібно.

Я погодилася без жодних думок. Те, що треба було чекати майже пів року, мене ніяк не бентежило, я вже мріяла про весілля і ходила в піднесеному настрої поруч зі своїм коханим. Мене тішило лише те, що за цих пів року ми зможемо назбирати гроші на весілля.

А згодом, коли навчальний рік закінчився, мій Руслан поїхав за документами. У цей рік він випускався, збирався влаштовуватися на роботу, сказав, що нас тепер чекає щасливе майбутнє.

Але додому мій наречений не приїхав. Його не було ні ввечері, ні на наступний день. Речі він теж забрав свої, їх у нього було небагато, все в одну сумку помістилося, тому я нічого не помітила особливо.

Тоді я взяла телефон, дзвонила йому сто раз. Руслан жодного разу не взяв телефон, лише ввечері надіслав повідомлення. У ньому були дуже сумні для мене слова – весілля не буде, він більше не повернеться до мене.

Тиждень я була немов уві сні. Мені здавалося, що все це жарт, я скоро прокинуся і мій Руслан скоро з’явиться на порозі нашої квартири. Вночі думки не давали заснути. Як так можна?

Я навіть не знала, як розповісти про все своїм батькам та родичам, адже вони вже повним ходом готувалися до весілля, тільки мови було, що про заручини, запрошення гостей та мою весільну сукню. Всі були налаштовані на те, що моїм чоловіком стане Руслан.

Коли мама з татом дізналися про все, то теж розгубилися. Лише мама згодом мені відкрила очі. Виявляється все дуже просто: Руслану було дуже вигідно жити зі мною, адже у мене була квартира. А тепер, коли він закінчив навчання, йому житло не потрібне, він тепер залишив мене. А я була закохана щиро, мріяла про своє щасливе майбутнє з Русланом і навіть не помічала нічого.

Я досі не можу повірити в це. Можливо, він просто знайшов когось і закохався, не міг же він так просто жити з людиною стільки часу лише заради квартири? Невже він так міг вчинити зі мною?

Фото ілюстративне.

Джерело