Марина забиралася в кімнаті дочки. Зненацька вона знайшла незнайомі ляльки. Вона подумала, що Катя взяла їх пограти у своєї найкращої подруги. Коли Катя повернулася після школи, Марина її запитала: — Доню, що то за ляльки в тебе в коробці? Ірина дала погратись?

— Ні, — відповіла дівчинка і пішла до своєї кімнати робити уроки. Марина відчула, як стислося серце від тривоги. Наступного дня вона помітила, що у шафі доньки з’явився новий одяг.

Марина вирішила простежити за донькою і дізнатися в чому тут справа . За речами було зрозуміло, що вони коштують дорого, і це змушувало ще більше нер вувати.

До кінця уроку залишалося ще десять хвилин. Марина сиділа на лавці та побачила, як до дочки підійшла незнайомка. Вона обернулася, і жінка впізнала біологічну матір Катерини. Марина удочерила дівчинку, коли їй було лише два роки. З того часу минуло вже вісім років.

І раптом рідна мама одразу з’явилася. — Хто дозволив вам підходити до моєї дочки? – kрикнула Марина. — Це і моя дочка, — нахабно відповіла Ніна. Марина застигла на місці.

Ніна з Катею пішли. Увечері дочка додому не прийшла. Марина постійно їй дзвонила, але телефон мовчав. Катерина прийшла наступного дня. – Як добре, що ти повернулася! — сkрикнула Марина. — Я прийшла, щоб забрати речі, — грубо відповіла Катя.

Майже місяць дочка не давалася взнаки. Марина підходила до школи та дивилася здалеку на неї. Близько не підходила. Але якось донька повернулася додому, і в сль озах kинулась до прийомної матері. Коли Катя заспокоїлася, вона про все розповіла Марині. Ніна спочатку намагалася здаватися ідеальною мамою.

Вона дозволяла робити все, що хотіла дівчинка. Але потім почала її бити. Вона kричала на Катерину і називала її дитбудинківською. Дівчинка не витримала і втеkла від неї. Того ж дня Марина виkинула всі речі, kуплені Ніною. З того часу рідна мати взагалі не давалася взнаки.

КІНЕЦЬ.