Лариса прийшла в гості до своєї подруги, з якою працювали в одній будівлі, бачилися щоранку, але поговорити до душі все було ніколи, тільки зідзвонювалися. Вона вирішила відвідати її і дізнатися, що в неї не так, тому що останнім часом вона помітила сум в її очах.

І ось коли вони сиділи на кухні потягуючи каву і балакали, у Тетяни задзвонив телефон, вона краєм ока глянула на дисплей і продовжила діалог. Телефон все дзвонив, і Лариса не витримала:

– Таня, у тебе телефон, ти що, не чуєш чи не хочеш слухавку брати?

– Звичайно, чую і знаю, хто дзвонить, це Андрій.

– Ви що, посварилися, це ви, найідеальніша пара в місті, а може, й у світі?

– Ну ти й завернула. – І тут вона не витримала. – Лариса, а чому ти вирішила, що ми ідеальна пара? Тому що ми на людях так поводимося, так? Тому що я ніколи не скаржуся на чоловіка і не пліткую про нього? Так, він не гульбанить, зарплату додому приносить, сина любить. І на цьому все.

Ти розумієш, ми живемо з ним трохи більше чотирьох років, а я зовсім не відчуваю його кохання, він мені, як жінці, не приділяє належної уваги. Перший рік ще щось ворушилось у нього до мене, а згодом повний застій.

– Він тобі не дарує квіти, і в цьому проблема?

– Ларисо, мені скільки років? Так, всього двадцять сім, а я в ліжку з чоловіком не відчуваю нічого. І після близькості, коли він, швиденько відвернувшись до стінки, спить, я плачу в подушку. Розумієш, я раніше думала, що у всіх так, а влітку, коли я лежала в палаті, до нас поклали одну жінку років тридцяти п’яти. Вона виглядала шикарно, цвіла та пахла.

Віра виявилася самотньою і відчайдушною дамою, у неї не було проблем із чоловіками, бо вони до неї тяглися. Ми дивувалися, до неї щодня приходили по черзі два імпозантні чоловіки і обидва дивилися на неї як на богиню. Якось ми по обіді на тихій годині розмовляли з нею, поки інші міцно спали. І вона мені сказала:

– Дівчино, а ти ж не дуже щаслива, хоча й намагаєшся вдавати щасливу ​​заміжню даму.

– З чого ти взяла?

– А з того, що в тебе в очах нема іскри, ти вся скута та байдужа.

Я почала заперечувати, але вона мене зупинила:

– Таню, мене не проведеш, я жінка, досвідчена в питаннях кохання. Розумієш, коли ти оточена любов’ю, ти розквітаєш і пахнеш, а без кохання ти починаєш сохнути, як кинута квітка. Ех, ви, жінки, переживаєте пізнати справжнє почуття, і воно прекрасне проходить повз вас, а до кінця життя шкодуватимете, чому чіплялися за порожнечу, в якій одне — матеріальний добробут плюс байдужість чоловіка, що живе поруч.

– Ну і що ти мені пропонуєш, покинути чоловіка і шукати чуттєвих насолод. Нісенітниці все це, у мене сім’я, син, у нас все гаразд.

– О, про це я тобі тільки зараз і говорила, а вночі напевне подушка мокра від сліз? Я права? Розповім одну історію, коли я пережила справжнє, всепоглинаюче почуття пристрасті, ось саме ці стосунки не забуду ніколи, ось після них я зрозуміла, що поряд зі мною має бути чоловік, для якого я в першу чергу – кохана жінка.

І вона розповіла мені в подробицях свою ніч кохання, справжнє ставлення до жінки в хвилини близькості, і так яскраво описала, що я навіть не повірила, що таке може бути. Але це залишилося у мене в пам’яті. Коли повернулася додому, я спробувала розворушити чоловіка, але натрапила на повну його байдужість та запитання:

– Ти точно в палаті лежала чи в гаремі побувала?

От і все. А потім мені зателефонувала одна доброзичниця і сказала, що мій чудовий, такий правильно-байдужий чоловік відвідує коханку раз на тиждень, а коли я була в палаті, раз на три дні ходив до неї. Я хотіла запитати, хто дзвонить, але вона відключилася, почала передзвонювати на номер, але він був не в мережі. Що ти скажеш, подруго?

– Та то якась заздрісниця тобі подзвонила, щоб посварити вас.

– Ні, я так не думаю. Я почала спостерігати за ним і помітила одну дивність, саме раз на тиждень по п’ятницях, він затримується на роботі допізна, а коли приходить, то помившись, лягає спати на дивані, відмовляючись від того, що він страшенно втомився за весь тиждень. Ось так то.

– І що тепер?

– Поки не знаю.

Минуло близько півроку, все ніби йшло своєю чергою, але Лариса стала помічати, що з Танею щось відбувається, вона стає іншою. Якось вранці вони опинилися одночасно біля вхідних дверей до будівлі офісу, і вона сказала, що зателефонує ввечері. Подзвонила та почула:

– Ларисо, я насолоджуюся від кохання. Боже мій, як це здорово, коли тебе люблять. Давай у суботу забіжу до тебе і все розповім, мені самій не терпиться поділитися своїм щастям.

– Домовилися, тільки приходь у другій половині, моя Гануся до бабусі поїде, будемо вдвох і нам ніхто не заважатиме.

– А мій синочок теж на вихідні до моєї мами їде. Та й домовилися. А наш улюблений напій брати?

– Ну я думаю, що твою карколомну новину варто обмити.

Тетяна справді змінилася, очі її блищали, вона якось навіть світилася вся зсередини, погарнішала. Виставивши на стіл ігристе, жінка влаштувалася на табурет і запропонувала:

– Наливай і починай слухати мою історію великого кохання та пристрасті.

– Відразу питання, чи це у вас з Андрієм все так налагодилося?

– Я тебе благаю, Андрій вже майже три місяці, як живе біля своєї пасії.

Лариса навіть образилася, що подруга їй нічого не розповідала про це, навіть у телефонній розмові жодного разу не згадала, а вони часто зідзвонювалися і вона висловила їй це.

– Ларисо, ти зрозумій, я спочатку повинна була сама це все пережити, адже ти знаєш мене, що своє особисте життя обговорюю в крайньому випадку, навіть мама про його відхід дізналася від сина. Але ось тепер, коли в мене все встаканилось, і все стабільно, я можу тобі докладно розповісти. Слухатимеш?

– А то.

– Два місяці тому, я в п’ятницю пішла з роботи раніше і поїхала до офісу чоловіка, щоб точно дізнатися, зраджує він мені чи це справді обман від доброзичливиці. Він вийшов рівно о п’ятій і пішов в інший бік від дому, я за ним. Андрій зайшов у крамницю, я його дочекалася і пішла за ним.

Він йшов два квартали, я йшла слідом неподалік нього. І ось Андрій підійшов до п’ятиповерхівки і зайшов у перший під’їзд, добре, що там домофона не було, я за ним і побачила, як він піднімається, порахувала, він на третьому поверсі подзвонив у двері, і я почула жіночий голос:

– Дорогий, як же я рада тебе бачити, я так скучила.

Двері зачинилися, і я піднялася слідом. Розумію, що це начебто й низько, стежити за людиною, але то, за людиною, а це за чоловіком зрадником. Тільки-но піднялася на поверх, як з однієї квартири вийшла бабуся з собачкою, вона глянула на мене і запитала:

– Ви до кого?

Я показала на двері навпроти.

– А до цієї жінки? Сіма, пішли. – Сказала вона собачці і, піднявши гордо голову, пройшла повз мене. Я знизала плечима, дивна особа.

Потім постоявши кілька хвилин, наважилася і подзвонила у двері. Відкрила гарна дама в атласному халатику, і здивовано запитала:

– Люба, а вам кого?

– А он його – побачивши чоловіка, що виглядає з-за рогу, відповіла я.

– Тетяно, ти що, стежила за мною. Але це низько.

– А не низько перебувати тут, тільки не кажи, що ти у справах – сказала я. – Речі я зберу і на розлучення подам завтра ж. Прощайте, і будьте щасливі з цим негідником.

Ось так я переконалася в підленькій душі свого нібито ідеального чоловіка, тому він і був до мене байдужий, тому що зраджував, а вдавав, що у нас все супер чудово. А потім я зустріла його, мого милого, доброго і чудового чоловіка, який вже два місяці носить мене буквально на руках і дивиться на мене, як на богиню.

– Давай понови ,– показала Тетяна на свій порожній келих, – і я тобі розповім наступний етап мого життя – позитивний!

Лариса відлучилася на хвилинку, потім розлила по келихах і влаштувавшись зручніше, приготувалася слухати.

– Я йшла за Дмитриком в садок, задумавшись про своє і тут спіткнулася, і не втрималася б, якби не міцна чоловіча рука. Коли він підхопив мою руку по ній, ніби мурашки пробігли, я глянула на нього, він мабуть відчув те саме, тому що здивовано дивився на мене. Я подякувала і пішла далі, але мимоволі озирнулася, чоловік дивився мені слідом.

Минуло два дні, а я знову і знову поверталася подумки до тієї незвичайної зустрічі. І коли я знову йшла за сином у дитсадок, то на тому самому місці я побачила того чоловіка, він явно на когось чекав. Коли я порівнялася з ним, він сказав:

– Вибачте мене, можливо, я виглядатиму зухвалцем, але дайте відповідь мені на одне запитання, ви щось відчули, коли я взяв вас за руку?

– Так а ви?

– Так, і наша зустріч постійно у мене перед очима, я думав про вас у ці дні.

– І я теж.

З того часу ми з Ігорем і зустрічаємося. Вирішили, що заяву подамо навесні.

– Ось це так. Ось це зміни у тебе.

– Так, і ти знаєш, я згадую слова Віри, про те, що кожна жінка для свого обранця має бути богинею, тоді жінка платить такою самою любов’ю. Це і є справжня, взаємна, всепоглинаюча пристрасть. Ти поглигега у цьому почутті, хочеться літати та творити щось прекрасне.

Тетяна з Ігорем одружилися навесні, у квітні, а перед Новим роком вона народила доньку. І живуть вони вже три роки, так само даруючи одне одному любов і повагу.

КІНЕЦЬ.