Я маю знайому, ми разом працюємо. Від неї так смердить, що з нею неможливо перебувати в одному приміщенні. І вона, і її одяг погано пахнуть. Під нігтями у неї багато бруду.

Коли ми просимо її привести себе в порядок і випрати одяг, вона нас ігнорує. А менеджерів це не хвилює, бо вони не сидять із нею в одному кабінеті. У мене складається враження, що вона не знає про існування мила, туалетної води та дезодоранту. Вона майже ніколи не чистить свій одяг.

Від неї пахне потім і, можливо, котячою сечею. У неї є кіт і, напевно, він постійно забруднює її одяг. Вона може носити одну і ту ж сукню протягом місяця. Мене це анітрохи не турбує. Але якби Катя хоч раз випрала цю сукню.

Але вона ніколи не стирає свій одяг. Пару разів ми натякали, що потрібно дотримуватися правил гігієни, але вона вдавала, що нас не чує. Тоді ми почали говорити їй прямо. На восьме березня ми їй подарували мило, засоби для чищення, але вона ніколи ними не користувалася. Якби вона сиділа сама, все було б добре.

Але нас у кабінеті шестеро. Влітку хоч вікно відчиниш, а взимку взагалі незрозуміло, що робити. Просто нестерпно. Ми вирішили звернутися до начальника, але безрезультатно. Йому не хочеться втрачати чудового співробітника. Але сидіти з нею в одному кабінеті – нестерпно.

Від запаху у мене болить голова. Після роботи я знімаю все і починаю все прати . Я працюю у цій компанії вже вісім років. Мені подобається моя робота, зарплата у мене висока. Все було добре, поки нас не посадили до одного кабінету. Не хочу втрачати роботу, але сидіти з нею в одному кабінеті, щиро кажучи, вже немає сил.

КІНЕЦЬ.