Чотири роки тому моя сестра народила сина. На хрещення вони взяли одну пару хрещених батьків. Це була шкільна подруга сестри та колега по роботі, а за сумісництвом друг її чоловіка.

Коли ми святкували перший День народження Тарасика у кафе, то всі довго готувались, вся родина готувала подарунки. До такого дня навіть фотографа запросили. В мене не вийшло потрапити на самий початок свята, тому приїхала трішки пізніше. Та воно і на краще, адже прибула саме на вручення подарунків.

Щодо свого подарунку, то я обирала його досить довго. Порадилась із своїми подругами та начиталась всього у соціальних мережах і вирішила купити дитячий велосипед. Так, можливо, зараз маленький і не буде цим подарунком користуватись, проте він знадобиться рано чи пізно. Одяг подарують дідусі та бабусі, хрещені куплять золото, я думаю, а от якісь такі речі будуть інші гості приносити.

Та, як виявилось, на застілля запізнився ще й хрещений батько хлопчика. І коли він увійшов до зали, то в мене мало рот не відкрився від здивування: в руках він тримав такий самий велосипед, який купила я.

Я була шалено засмученою, навіть злою. Ну от невже на все місто не можна було знайти два різних подарунки? Та й моя сестра була незадоволена, що у її сина тепер два однакових велосипеди. Тим паче якось думали, що хрещений батько може подарувати щось більш вартісне, ніж просто іграшку.

Загалом, вечір зіпсувався для всіх. І кум сам засмутився, що так вийшло. І ми сиділи, як у воду опущені. Та потім почались танці. Всі пішли веселитись і поступово в тому ритмі я розговорилась, розтанцювалась із хрещеним мого племінника. Звали його Богдан.

Ну от настільки ми розговорились, що вже два роки я його офіційна дружина. І якщо вам цікаво, то той велосипед моя сестра продала майже одразу і отримала кошти на вігвам та машинку.

Ось такі цікаві історії інколи трапляються. Ніколи б раніше я й повірити в це не могла.

КІНЕЦЬ.