У кожного по-різному складується життя. Розповім вам зараз про мого друга, в якого непроста ситуація.

Він кругла сирота, до 16 років жив з бабусею, згодом і її не стало. Інші родичі проживають взагалі в іншій країні та у них погані стосунки. У нього немає дітей та й одруженим він ніколи не був.

Одного разу я запитав чи вважає він себе нещасним чоловіком. Адже всі навколо мають сім’ї, навіть якщо немає дітей, то є дружина та його одноліткам не так самотньо. Як йому слухати повчання про те, що йому неодмінно потрібно одружитися, народити дітей.

Багато хто його жаліє та вважає, що він прожив даремно, раз у нього цього немає. Від себе можу додати, що думка інших людей добряче може зіпсувати настрій. Проте в 43 роки у людини уже є сили дати відсіч таким “доброзичливцям” зберігши при цьому нормальні стосунки та не порушивши свою емоційну рівновагу.

Мій друг вважає, що одружуватися лише для того, щоб бути таким як всі, це не для нього.

Він живе у власне задоволення, знайшов улюблену роботу, добре заробляє та кайфує від життя. Поки вистачало здоров’я, займався спортом, зараз їздить у подорожі. Навчається на різноманітних курсах, які йому подобаються. Багато читає. Та вже менше йому доводиться вислуховувати повчань з приводу того як потрібно жити.

Хто взагалі придумав, що жити потрібно заради дітей. Чому одинака вважають неповноцінною людиною? Я часто бачу, як мої знайомі десятками років терплять своїх жінок лише заради того, щоб не виходити із зони комфорту та не слухати подібних повчань у разі розлучення.

Іноді я навіть йому заздрю: він робить що хоче, ні перед ким не звітує та отримує від життя максимум задоволення.

Джерело