Батьки онука вважають, що раз Микита вже дорослий і повнолітній, то сам повинен розбиратися про своє життя. Але навіть якщо йому за паспортом вже 18 років, це не означає, що він у собі став дорослим. Микита поводиться, ніби як підліток, за ним ще доглядати треба. У мене серце кров’ю обливається, коли я бачу свого онука надвірі пізно ввечері в компанії незрозумілих людей. Я знаю, що вони щось розпивають. Тому що пару разів так на вулиці Микита мене не впізнав, настільки він був не тверезий.

Я вже намагалася сама поговорити зі своїм онуком, направити його у потрібне русло. Все ж таки треба думати про майбутнє, не упускати навчання. Я постійно хвилю юся, хоч би в нього все нормально в університеті було і не відрахували. А Микита тим часом кривдиться, слухати мене не хоче. Каже, що це його життя і він сам вирішуватиме, що йому робити, а що ні. Як бачите, слово бабусі для нього нічого не означає. Я подумала, може все ж таки строгий батько приведе його мізки в роботу.

Але він, як і моя невістка переконані, що тепер Микита самостійний, тож сам нехай думає про своє життя. Тим більше він студент, а такий період у житті, коли все хочеться спробувати у студентські роки звичайна справа. Батьки Микити просто впевнені, що невдовзі цей етап пройде, і Микита перетворюється. Але в мене побоювання, а що коли етап не пройде? Адже Микиті подобається той спосіб життя, який у нього є, а що, якщо ситуація тільки посилиться?

КІНЕЦЬ.