Я сам родом з бідної родини, можна так сказати, якось так склалася моя доля. Ростили мене лише одна мама та моя бабуся. Батька ніколи не було в моєму житті. Точніше він є, але у нього зовсім інша сім’я і діти, я йому зовсім не цікавий, рідний батько ніколи не цікавився моїм життям.

У пошуках кращої долі для себе ми не раз змінювали місто проживання та житло, тому особливого дому у мене зовсім не було, на жаль. Загалом, життя з кожним роком ставало все гірше для мене, я не бачив зовсім ніяких перспектив. Влаштуватися на новому місці щоразу було все складніше та складніше, і це, звичайно, зрозуміло. У зв’язку з цим вже з 17 років я підробляв собі на їжу та інші ласощі сам, я відчував себе дорослим та самостійним, ще будучи малою дитиною, брав відповідальність на себе сам.

Зрозуміло, що в школі вчився я не дуже добре, м’яко кажучи, бо часто не відвідував уроки, коли шукав собі хоч якийсь підробіток, бувало тижнями не було мене в школі.

А коли я закінчив школу, рідна сестра бабусі забрала мене до себе. Бабуся Марія (так її звали) жила зі своїм чоловіком. Дітей своїх у них не було ніколи, але була велика і простора двокімнатна квартира в самому центрі столиці. До себе вони мене забрали на правах свого рідного сина, ставилися вони до мене добре та й турбувалися про мене, як про свою рідну дитину, за що я їм вдячний і до цього дня.

Бабуся Марія зі своїм чоловіком купили мені хороший одяг, допомогли здати документи та вступити до навчального закладу. Я був худенький трішки, бо їсти на той час вдома нам не було що, особливо, тому бабуся Марія стала смачно мене годувати, а потім записала в спортивну секцію на заняття, які коштували досить недешево на той час.

Але головне, вони написали заповіт на свою квартиру, вказавши мене своїм єдиним спадкоємцем на їхнє майно, були вони не бідні люди, так як більше у них близької родини не було, лише я один був їм близькою людиною.

Бабуся з дідусем дали мені все необхідне для хорошого життя. А мене просили лише одне – добре навчатися, адже в мені вони вбачали своє майбутнє. Мені потрібно було підтягти навчання і вступити до університету, щоб згодом після цього знайти собі хорошу роботу. В цілому, відкривалися гарні перспективи.

Щоб не упустити свій такий хороший шанс в житті, я старався з усіх сил і досягав все нових вершин у своїх стараннях.

Але в якийсь момент життя, доля моя зробила свій поворот. Зі мною в групі вчиться дівчинка. Спочатку ми просто дружили, а потім стали зустрічатися. Я щиро її покохав, у нас були спільні інтереси, вона добра та спокійна людина.

Вона відповідає мені щирою взаємністю теж. Вечори ми проводимо разом, хоча це не заважає мені як і раніше відвідувати спортивну секцію і вчитися, але моя нова сім’я категорично проти стосунків з Оксаною.

Бабуся неодноразово заводила розмову про те, що мені потрібно думати про навчання і своє майбутнє, а не про якусь Оксану свою, вона не приховувала, що не хоче, щоб я з нею зустрічався.

Але Оксана дуже особлива, я не можу про неї не думати, вона добра людина і до неї я маю щирі почуття. Вона зробила моє життя світлішим та яскравішим. Вона добра людина і зовсім не корислива. У магазині платить за себе сама, від маленьких моїх подаруночків майже завжди відмовляється. Мені доводиться її вмовляти, щоб вона взяла шоколадку або куплене мною морозиво.

А декілька днів назад бабуся Марія сказала, що Оксана моя зустрічається зі мною тільки заради квартири і грошей, які вони з дідусем мені дають, вона баче, що ця дівчина дуже корислива людина.

Ці слова мене дуже засмутили. На зустрічі з Оксаною я запитав у неї, чи готова вона жити зі мною в гуртожитку, якщо у мене за душею нічого не буде. На це вона відразу розсміялася і відповіла, що їй потрібен тільки я, а на квартиру вона зовсім не претендує, в гуртожитку теж люди живуть, і щасливо живуть собі, ще й діток мають. «Гуртожиток – так гуртожиток! Головне – разом!».

Вчора мені бабуся Марія повідомила, що далі так тривати не може, і я повинен зробити вибір – або я живу в їх квартирі, а заповіт зберігається, але залишаю свою Оксану, або я зустрічаюся з нею, але йду з квартири бабусі з дідусем, а заповіт в такому випадку анулюється. В цілому я вже зробив вибір, не можу залишити Оксану, бо щиро кохаю її, але ось проблема – мені нікуди йти.

Оксана живе в гуртожитку у сестри. Місця там немає. І грошей для оренди житла немає, оскільки я сам вчуся на очному відділенні, а сам не заробляю ще поки, бо все теж оплачує бабуся з дідусем. Як тут вчинити, щоб усім було добре? Непроста у мене ситуація, а порадиться ні з ким, бо я один.

Фото ілюстративне.

Джерело