Коли ми з чоловіком поселилися у цей будинок, то помітили, що поруч з нами живе сусідка, у якої є доросла донька.

Ніна Павлівна нам відразу сподобалась, чого не скажеш про її доньку Вероніка була дуже гулящою дівчиною, вона створювала багато шуму та ми постійно бачили її з поганою компанією.

Чоловіка у Ніни Павлівни не було, жінка розповідала, що він загинув у аварії, тож сусідці довелося ростити донку самій. Наша сусідка має гарний вигляд попри свій вік, тож до неї залицявся наш голова ОСББ. Можливо, саме тому часу на доньку у Ніни Павлівни не вистачало.

Якось ми помітили, що у Вероніки з’явився округлий живіт та запідозрили, що вона вагітна. Час йшов та дівчина так і не вийшла заміж.

Ніна Павлівна усіма силами втримувала доньку вдома, щоб вона ніяк не нашкодила дитині своїми гулянками.

Якось Ніна Павлівна разом з донькою поїхали в пологовий будинок, бо у Вероніки почалися перейти. Повернулася сусідка одна та дуже засмучена. Я поцікавилась у сусідки хто народився, як все пройшло, я Ніні Павлівна поглянула на мене та почала заливатися сльозами.

Коли жінка опанувала себе, то сказала, що сталася трагедія: пологи були важкими, доньки не стало відразу після народження дитини. Дитина народилася жива та здорова, зараз знаходиться в пологовому будинку, дівчинку мають перевезти до дитячого будинку.

Бідкалася, що опіку над онучкою їй не дають, бо вона знаходиться уже в поважному віці, отримує лише пенсію, половина якої йде на ліки.

Нас з чоловіком дуже засмутила ця історія, проте водночас вона вселила у нас надію на те, що у нас може з’явитися дитина. Річ у тім, що ми не можемо мати дітей по стану нашого здоров’я, а щоб взяти опіку над немовлям, то потрібно довго чекати.

Ми довго розмовляли з чоловіком та врешті-решт вирішили, що хочемо взяти опіку над онучкою Віри Павлівни. Тільки не знали як їй про це сказати. Якось ми напросилися до сусідки на чай. Довго розмовляли на віддалені теми та мій чоловік нерішуче запитав чи вже знайшли опікунів для онучки Віри Павлівни.

Жінка відповіла, що ні та запитала з якою ціллю ми цікавимось. Тоді ми й озвучили своє бажання. Віра Павлівна помітно повеселішала та сказала, що це було б чудово, адже тоді вона б бачила свою онучку. Що може бути краще? Сусідка погодилась та ми зайнялися оформленням усіх необхідних документів.

Коли усе вже було готово, дівчинка переїхала до нас та ми назвали її Надія. Віра Павлівна усіляко нам допомагала та часто сиділа зі своєю онучкою. Зараз донечка уже ходить до школи та радує нас своїми успіхами.

КІНЕЦЬ.