В дитинстві моєю улюбленою казкою була “Попелюшка”. Можливо тому, що я себе асоціювала з нею та у мене теж не було батьків. Так само як і вона, я не цуралася роботи. Єдине що у мене не було хрещеної феї, яка б мені допомагала. Ніхто мені не допомагав та я з обережністю відносилася до людей.

Якось я познайомилася з Юрієм. Ми закохалися один в одного з першого погляду. Він дуже гарно до мене залицявся та я повірила, що цей чоловік є розв’язанням моїх проблем. Ми одружилися та він привіз мне в батьківський будинок. Його мама Вікторія дуже гарно до мене віднеслася та прийняла мене як рідну доньку.

Я була дуже вдячна Юрію та його мамі за те, що у мене є дах над головою, за що й віддячувала сумлінною працею зранку до ночі.

Згодом з’ясувалося, що я живу не в казці та Юрій не прекрасний принц. Він почав мене критикувати за все, що я роблю. Я зі шкіри геть вилазила, щоб йому догодити та марно. Коли у нас народилися двійнята, то роботи стало ще більше. На поміч мені прийшла мама Юрія. Ірина Василівна в усьому мені допомагала та постійно робила зауваження сину з приводу поганого до мене відношення.

Юрій її зовсім не поважав, здавалося, що він взагалі нікого не поважає. Чоловік неодноразово говорив мені, що якщо я не буду його слухатись, то він прожене мене на вулицю. А Ірина Василівна казала, що скоріше вона вижене сина на вулицю, ніж дозволить мені піти. Мені від цього було приємно. Хоч я була не в казці та, здається, у мене з’явилася хрещена фея.

Якось Юрій пішов по хліб та повернувся лише через чотири роки.

За час його відсутності я дуже хвилювалася з приводу того чи маю я право проживати в будинку його мами. Багато хто радив мамі Юрія вигнати мене з дітьми на вулицю та жінка їх не слухала. Ірина Василівна розвіяла мої сумніви переписавши на мене половину будинку, інша половина належала моїм дітям.

Так ось, пройшло чотири роки та Юрій повернувся з якоюсь вагітною жінкою. Казав, що їм немає де жити та тепер вони житимуть в будинку Ірини Василівни та я маю забратися з дому під три чорти. Додав, щоб я й байстрюків своїх забирала. Це він так назвав наших дітей. Мій колишній чоловік чомусь був твердо переконаний у тому, що наші діти не від нього.

На мій захист стала його мама та сказала, що ніякого права на цей будинок він не має та що одна половина будинку належить мені, а друга, нашим дітям.

Ви б бачили який скандал влаштував Юрій, казав, що я вижену Ірину Василівну на вулицю, що я шахрайка. Потім забрав свою нову дружину та пішов.

Я подякувала своїй новій мамі за підтримку, а Ірина Василівна сказала, що їй не потрібний син, який її не поважає та ще й не визнає своїх дітей.

Я рада, що моє життя склалося добре та вірю, що Бог дасть Ірині Василівні міцне здоров’я та здійснення її задумів за те, що вона зробила мені добро.

КІНЕЦЬ.