Зараз мені 35 років, а моїй доньці 18. Ви запитаєте як таке може бути? Та ось так. Коли я навчалася у випускному класі, ми з моїм хлопцем залишилися вдома одні та зробили те, чого не можна робити дітям. Ні, ми не гралися сірниками. Ми займалися зовсім іншим. я тоді аж ніяк не уявляла, що це матиме такі наслідки.

В той час нам не розповідали про засоби контрацепції, та й взагалі дорослі мало спілкувалися з дітьми. Вони лише працювали, намагаючись перегнати один одного в гонитві на тему “Хто чого більше придбає” та хизувалися своїми надбаннями.

Новина про вагітність стала для мене громом серед ясного неба. У мене була затримка місячних, я вже подумала, що хвора та наважилась сказати своїй тітці про це. Тітка Тамара повела мене до своєї подруги, яка працювала гінекологом. Так я й дізналася про те, що стану мамою.

Далі про це я сказала своєму хлопцю Ігорю. Чесно кажучи, йому сказати про це я не боялася, бо у мене була всередині стовідсоткова впевненість у тому, що ми створені одне для одного. Моє відчуття мене не підвело та Ігор підняв мене на руки та став крутити від радості.

Далі залишалося сказати батькам. Ми зробили мінівечірку, типу з нагоди нашої річниці, там і сказали. Якось навіть не дуже хвилювалися з цього приводу.

Наші батьки були давніми друзями. Відразу в той же день ми зробили заручини. Ігор подарував мені кільце, до речі, я його ще й досі ношу, планую передати доньці після її весілля.

Ми зробили невеличке свято з приводу весілля та народилася наша донечка.

Зараз ми наче сестри, нам часто про це кажуть, а я радію, що тоді так склалося та я тепер маю найкращого у світі чоловіка та доньку. Я вдячна тітці Тамарі та батькам з обох сторін за підтримку молодої сім’ї. Впевнена, що діти приходять саме тоді, коли батьки цього потребують.

І навіть якщо донька повторить мою історію, ми з Ігорем її завжди підтримаємо.

КІНЕЦЬ.