Моя свекруха не хотіла ділити зі мною свого сина.

Я підозрювала, що це лише через те, що у неї немає чоловіка та вона страждає через відсутність уваги від чоловіків.

До того, як ми одружилися вона відносилася до мене більш-менш нормально, але після весілля вона наче з ланцюга зірвалася. Почала приходити до нас ледве не щодня, телефонувала до Ігоря по п’ять разів на день. Коли ми були з нею поряд, то вона оглядала мене своїм прискіпливим поглядом. Ігор казав, що вона постійно переконує його в тому, що я його недостойна.

Спочатку я намагалася їй догодити, потім зрозуміло, що це неможливо та покинула марні спроби. Якось я обговорила цю ситуацію з рідною тіткою, яка є практиком психологом. Тітка Лілія відкрила мені очі на цю ситуацію. Вона сказала, що після того, як чоловік пішов від свекрухи, вона зосередилась на вихованні сина, виростила його ідеальним на власний погляд та тепер, коли з’явилася я, не бажає, щоб я забрала у неї сина.

Я вже думала опустити руки, але один випадок змінив цю ситуацію кардинально. Якось Ігорю стало зле та його забрали до лікарні, я поїхала з ним, через декілька хвилин приїхала свекруха.

Я була в палаті у чоловіка, а свекруха очікувала в коридорі. Повз неї проходив лікар, який лікував Ігоря та, зайшовши в палату сказав до мене:

– А чому Ваша сестра чекає в коридорі, вона теж може в палату зайти!

Це почула свекруха та всі почервоніла. Підійшла до лікаря та подякувала за комплімент. Лікар не відразу зрозумів про що це вона каже. Згодом тільки до нього дійшло та він почав сміятися, сказав ще декілька компліментів свекрусі.

Коли ми зі свекрухою прийшли на виписку сина, він запитав чи може запросити її на каву. Жінка погодилась.

Вони з лікарем почали зустрічатися та свекруха геть про мене забула, навіть Ігор помітив, що більше немає тої нав’язливої уваги, що була раніше. А я раділа за свекруху та за те, що все так чудово склалося.

КІНЕЦЬ.