Сьогодні я дізнався, що в моєї доньки є наречений, причому вже інший. На минулому тижні вона розповідала нам з дружиною який Славко хороший, гарний, розумний, які у них будуть діти, будинок та собака.

– Але ж ти хотіла вийти заміж за Славка, що раптом змінилося?- запитав я у доньки.

– Він скупий, – відповіла 5-річна Поліна, – не хотів ділитися зі мною шоколадкою.

Я аж розсміявся, проте опанував себе та сказав, що розумію її.

Вдома на нас вже чекала дружина, Поліна з порога почала розповідати Ангеліні, що у неї тепер новий наречений. Його звати Михайло, він виконує усі забаганки Поліни, а значить, буде ідеальним чоловіком.

– Так тобі ж з ним буде нудно, – жартома сказала дружина.

– Нічого, щось придумаємо, потім діти з’являться, а з ними нудно ніколи не буває.

– Це точно, – посміхнулася Ангеліна та поглянула на мене, – А де ж ви будете жити?

– Так у нас же багато місця, подвір’я, та й ви поруч будете.

– Розумієш, доню, – сказав я, – Михайлу буде тут незручно, адже він хлопчик та саме він має забезпечити свою сім’ю місцем для проживання, а для цього йому потрібно закінчити школу, піти в університет, потім знайти роботу, заробити гроші на житло, а тоді вже одружуватися.

– А, не добре, завтра йому так і скажу.

Наша Поліна не по роках мудра дівчинка, ми говоримо з нею як з дорослою.

Наступного дня, коли я вів донечку в дитячий садок, по дорозі ми зустріли Михайла з батьками. Поліна з Михайлом взялися за ручки та про щось почали шепотітися, а я з батьками Михайла йшли позаду та говорили про доросле.

Я розповів їм про те, що Поліна вважає Михайла своїм нареченим. Вони посміялись та сказали, що це дуже мило, Поліна їм подобається.

Та згодом сталося так, що Михайлу з батьками довелося переїхати в інше місто. Поліна, звичайно, сумувала, але не довго, згодом у неї з’явився вже інший наречений Павлик.

Йшли роки та ми уже забули про цю кумедну історію, яка відбулася з донечкою в садочку. Зараз Поліна уже доросла, здобуває освіту.

Яким же було наше здивування, коли вона сказала, що приведе додому свого нареченого, знайомити його з нами не буде, бо ми вже знайомі. Ми з дружиною лише здивовано поглянули один на одного та стали з великим нетерпінням очікувати на момент зустрічі з нареченим Поліни.

В той вечір до нас в гості прийшов той самий Михайло, наречений Поліни з дитячого садочку. З’ясувалося, що він приїжджав у наше місто у справах та вони з Поліною випадково зустрілися на тій же стежці, по якій йшли в садочок, тримаючись за руки.

КІНЕЦЬ.