Ціле життя має вважати винною мене в тому, що батько пішов від нас, але я не розумію чому вона так вважає, адже я знаю, що він мене найбільше у світі любив…

Тато був заробітчанином, тож його часто не бувало вдома досить великі періоди, але коли повертався додому, то завжди привозив цілу купу подарунків і обіймів. Та одного разу коли батько в черговий раз поїхав, то мама мені повідомила, що тато більше не приїде, але я відмовлялась в це вірити, бо він не міг покинути мене, свою доньку, яку так сильно любив.

Перед своїм першим навчальним роком, коли усі батьки купляють дітям нову форму і плетуть гарні бантики, моя мама пішла до сусідки аби попросити у неї стару і зношу форму. У мене не було вибору, тому я в ній і пішла на свій перший дзвінок. А в цей день мама мені сказала:« Ти для мене ніхто, мені просто шкода здати тебе у дитячий будинок, бо раптом ще твій татусь з’явиться. Я не буду на тебе витрачати свої кошти. Я краще вкладу їх у щось більш корисне, наприклад, влаштую своє особисте життя нарешті!»

Мені пощастило, що по сусідству із нами жила бабуся, яка навчила мені прати й гарно шити, хоча б завдяки цьому я завжди ходила в чистому. На п’ятий клас вона у своїх родичів знайшла для мене новішу форму в якій я проходила аж до десятого класу. Взуття я також знаходила у секонд-хендах, або ж віддавав хтось, в такому взутті я могла ходити кілька років.

Я завжди виглядала в школі бідною, тому й друзів у мене особливо не було. Але коли я вступила до університету, я поселилась у гуртожиток де жили хороші дівчата, які віддавали мені одяг в дуже хорошому стані, який їм або не підійшов по розміру, або просто вони придбали собі новий. Одного разу мені вдалось познайомитись з Олегом.

Ми зустрічались рік часу, як потім він вирішив представити мене своїм батькам офіційно. Я соромилась йти до них в гості, адже у мене навіть не було красивого взуття, а я хотіла призвести гарне перше враження. Але хлопець наполіг, щоб я одягала те, що маю, адже вони й так полюблять і приймуть мене такою як я, тож ми пішли.

Його батьки були дуже привітні й добрі люди, здалось, що вони навіть нічого не помітили, а може просто удали, що не помітили. А коли ми вже збирались йти, то його мама шепнула мені на вухо, щоб я завтра приходила до неї на чай і усміхнулась. Я розгубилась і погодилась.

На наступну нашу зустріч його мама зробила мені сюрприз: подарувала дуже красиві нові чобітки.

Через декілька місяців Олег зробив мені пропозицію стати його дружиною, я дуже хотіла за нього заміж, але боялась, що мене почнуть дорікати тим, що я бідна і нічого в сім’ю не принесла, а лише прийшла на все готове, адже свекри подарували нам великий будинок і влаштували нас на роботи. Але з часом я зрозуміла, наскільки це добрі люди, адже вони ні разу поганого слова мені не сказали, а лише ставились як до рідної дитини. Я відчула неабияку батьківську любов.

Солодке життя тривало не довго. Про моє одруження дізналась моя мати, яка швидко з’явилась на поріг нашого дому. Мені пощастило, що тоді в домі була моя свекруха, яка чула, що мама починає вимагати в мене аби я її забезпечила, але свекруха відразу подзвонила до сина і свого чоловіка.

Через пів години уся сім’я була в зборі, ми пояснили моїй «матері», щоб вона покинула дім і більше не з’являлась тут, що їй тут більше нічого робити.

Мама пішла геть і я більше її ніколи не бачила. А ще, я чекаю дитинку.

Я б хотіла дати таку пораду батькам: ставтесь до своїх діток так, як хочете, щоб вони ставились до вас у старості.

КІНЕЦЬ.