Я б хотіла розповісти вам історію, яка трапилась зі мною близько десяти років тому. Так багато минуло часу з того моменту, а досі коли згадую, то кидає у холодний піт. Тож розповім вам, що все-таки тоді сталось. На той час я вчилась в університеті, була студенткою, і їхала якраз потягом додому.

Батьки купили мені квиток у купе, адже хвилювались за мене. І не дарма. Як тільки я сіла у потяг, я зрозуміла, що сусіди у мене, м’яко кажучи, не дуже. Зі мною їхали два молодих хлопці. І як тільки потяг рушив, то вони вирішили початки святкувати день народження, дістали алкоголь, їжу…

Я мала місце на верхній полиці, тож відразу залізла на своє місце. Я спокійно лежала, дивилась фільм, як хлопці мало не силою тягнули мене до себе, щоб я приєднувалась до їхнього застілля. Я погодилась, спершу ніби все було в порядку і спокійно. Потім вони вийшли на перекур, а я залізла назад на своє місце. Та я не встигла лягти, як хлопець, який був іменинником почала до мене розпускати руки. Спершу я по доброму просила аби він припинив, але він мене не слухав і я почала кричати. Я не пам’ятаю того моменту коли я втікла, але мені вдалось це зробити.

Я швидко побігла до провідника, але його там не було. Але хлопець той біг за мною. Я подзвонила своєму хлопцю, розповіла в чому справа, він звичайно почав дуже переживати, нервувати й він викликав поліцію.

Вчасно прийшла провідниця, я розповіла, що сталось. І жінка мені допомогла, вона знайшла місце де у купе була лише спокійна сімейна пара і ще одна дівчина із ними. Провідниця вирішила не заходити у купе, де були ті хлопці, мабуть, теж боялась. Потім вона пішла в інший вагон за провідником, вони пішли в те купе й забрали мої валізи. Я була їм дуже вдячна, що ці люди врятували мене від таких неприємних людей…

Коли ми зупинились на наступній станції, до вагона зайшла поліція, це, мабуть, та, яку викликав мій коханий. Провідники сказали мені, що боятись більше нічого, все вирішили.

Пів ночі я не могла заснути через те, що перед очима стояв той чоловік, який розпускав до мене руки, мені було дуже гидко від цього і страшно.

Коли я заснула, в одну мить я почула сильний стукіт. Це, не повірите, той хлопець, що був іменник. шукав мене по цілому вагону, стукав до кожного в купе. Але невдовзі його і його друзів у нетверезому стані вдалось заспокоїти.  Але мені було страшно, що вони от-от ввірвуться у купе до нас.

Я боялась навіть вийти з вагона. А якщо вони мене чекають на пероні? Коли я все ж наважилась вибігти із вагона, я швидко побігла до метро де мене чекав мій коханий. Але по приїзду я ще довго боялась навіть з гуртожитку сама виходити.

З того моменту я впевнена, що краще купувати квитки на плацкарти, якщо їдеш один. Можливо, це не для всіх комфортно, але це не головне.

КІНЕЦЬ.